— На жаль, цього я не можу зробити. У мадам репетиція нової вистави, і вона в театрі.

— Але ж, людоньки, що ви собі думаєте! До вашого помешкання вдерлися злодії, як ви самі свідчите, десь між першою і другою годиною ночі. А нас ви кличете аж о дев'ятій. Та ще й тоді, коли головного свідка немає вдома. То принаймні покажіть мені кімнату, де це сталося.

— Це також неможливо, — відповіла Трекова. — Пані той покій замкнула.

Кост вибухнув:

— Знаєте, що я вам повім: розслідуйте усе самі, А як схопите грабіжника, зателефонуйте нам. Це ж просто злочин — морочити людей, які й без вас мають клопоту по саму зав'язку. Ваша пані викликає мене, а сама замикає кімнату і йде собі на репетицію. Може, вона боїться, що я її пограбую? Отже, перекажіть їй усе й бувайте здорові.

— Я б вам не радила кокошитися від самого ранку. По-перше, мадам вас взагалі не викликала, а зробила це я. По-друге, коли я сказала, що так цього не полишу й зателефоную до КНБ, вона одразу кудись повіялась. А як вона вмовляла мене, щоб я вам не дзвонила! — Я нічого не розумію.

— Тоді я розкажу вам усе докладно. Спершу трапилася ота притичина з бідолашним Чадуником, мадам це дуже вразило. Тільки-но почула песикове скавучання, схопилася за голову й почала репетувати, ніби хтось отруїв собаку навмисне, аби вдертися до нашого помешкання. Я почала втішати мадам, дала їй понюхати рештки консервів. Після цього вона переконалася, що Чадуника отруїла сама, і послала мене з песиком до санаторію «Полегкість», яким керує її добрий приятель професор Соумар. Той мене запевнив, що врятує Чадуника. Відтак мадам заспокоїлась і поїхала до театру. Згодом повернулася, подзьобала па кухні з пателень та каструль, пішла нагору й добрі дві години крутила платівки з Бетховеном. Бачте, він її заспокоює. Потім подзвонила, щоб я приготувала їй чаю, але тільки-но нагрілася вода, мадам передумала. То я лягла собі спати. Не встигла задрімати — знову дзвонить. Мовляв, золотко, не гнівайтесь, але чаю я все-таки випила б. Коли я принесла їй нагору чаю, то почула, що вона з кимось розмовляє по телефону. Ага, думаю, нині матимемо нічну зміну! Себто вона, як не може заснути, телефонує знайомим і теревенить з ними.

— Це справи не стосується! — сердито перебив Кост. — Пані Трекова, чи не здається вам бодай іноді, що ви не сама на світі? Їй-право, у мене для вас немає стільки часу. Отже, ви спинилися на тому, що ваша господиня з кимось розмовляла.

— Оскільки мадам говорила значно приязніше, ніж завжди, я вирішила, що вона розмовляє з композитором Гейтманеком, — відказала економка трохи дратівливо.