Карл ще не розмовляв з Аннет про поїздку до Цюріха, та знав, що дівчина захоче полетіти з ними в Швейцарію, а ще більше хотів цього він — до речі, глянув на годинник, уже мало не восьма година, й Аннет зачекалась на нього.

Шліхтінг зрозумів його погляд.

— Де ви зупинилися? Готель “Корона”? Чудово, нам по дорозі. Сьогодні я залишаюсь на міській квартирі, шофер відвезе мене, а потім вас.

Біля виходу Шліхтінга чекали два “орднери” — озброєні молодики з охорони. Один із них сів на переднє сидіння автомобіля — Шліхтінг підняв скло, що відділяло задню частину машини, наказав у переговорну трубку:

— Додому! А потім відвезете пана до готелю “Корона”.

Карл подумав, що Шліхтінг міг дати цей наказ перед тим, як підняти скло. Посміхнувся: але ж тоді залишилась би непоміченою переговорна трубка.

Наче відповідаючи на його думки, Шліхтінг мовив пихато:

— Ми замовили для фон Таддена й для мене два броньовані “мерседеси” з непробивними шинами. Унікальні машини, фірма виготовила на спеціальні замовлення кілька таких.

Карл відсунувся в куток автомобіля. Так, цей тип, якщо дірвется до влади, збудує для себе не лише бункери. Власне, всі розмови про честь нації, інтереси народу — ширма, якою він прикриває свої жадання. Починається з броньованого “мерседеса”, а закінчується маєтками, віллами, картинними галереями. Герінг так само хапав усе підряд.

Раптом Карл уявив Герінгову тушу на шибениці, а поруч — Шліхтінга: товстий і тонкий, але з однаковими апетитами.

Зиркнув на Шліхтінга: чи не сниться йому такий кінець? Варто було б сьогодні по закінченню наради показати цим неофашистам фільм про Нюрнберзький процес.

Хоча такі не схаменуться.

Чи то цікавість підштовхнула Гюнтера, чи тверезий розрахунок, але коли Карл пішов на розшуки останнього з “трійки”, він через ресторан шаснув на вулицю, змішався з натовпом, перебіг на протилежний бік і, заховавшись за газетним кіоском, побачив, як Карл вийшов із готелю й попростував до зупинки таксі. Слава богу, там не було жодної машини, і Гюнтер, намагаючись не потрапити другові перед очі, встиг дістатися до автостоянки й залізти у “фольксваген”. Звідси добре бачив, як нетерпляче переступав Карл з ноги на ногу. Нарешті підійшло таксі, Гюнтер врізався в транспортний потік одразу за ним — їх розділяли всього два чи три автомобілі. Таксист ішов швидко, і Гюнтерові довелося добре попотіти: не знаючи міста, важко одразу зорієнтуватися, та все ж Гюнтер не випустив таксі з поля зору.

Карл вийшов на Кроненштрасе й попрямував до скляних дверей, біля яких юрмилося з півтора десятка чоловіків.