Ось вони вже ступають останні кроки, зараз звернуть на стоянку — але ж, може, полковник помилився й щось не спрацює, бувають же такі випадки, чому не трапитись такому й зараз?

Гюнтер стояв, учепившись у віконну раму, з роззявленим ротом і виряченими очима й раптом закричав. Тільки не крик, а якийсь свист із клекотом вирвався з його грудей, він затиснув собі рота долонею, злякався, що хтось почує й гляне з вулиці, відсахнувся в глиб кімнати, схопився за спинку стільця й не зводив очей з тих, що вже стояли біля жовтого автомобіля.

Аннет обійшла “фольксваген”, тепер Гюнтер не бачив її, на мить йому стало легше — раптом він не помітив, і вона пішла кудись?.. Карл відімкнув дверцята, відчинив протилежні, певно, простягнув руку Аннет — сам Гюнтер неодмінно вчинив би так, щоб зайвий раз відчути тепло дівочої руки й легкий вдячний потиск, — вони там зараз усміхаються одне одному, — боже, навіщо він учора послухався полковника?

Карл причинив дверцята, й тої ж миті “фольксваген” підкинуло, зблиснув вогонь, і Гюнтер відчув, буцімто його болісно штовхнуло в груди — випустив спинку стільця, захитався й знеможено сів на підлогу. Притиснувся щокою до холодних паркетин, від яких огидно смерділо мастикою, схлипував і трусився в нервовому збудженні.

У двері загрюкали, та не мав сили підвестись, чекаючи, що зараз виламають двері й прийде покара.

— Гюнтер! — почув голос полковника. — Відчиніть, Гюнтер!

Лише тоді відірвав щоку від підлоги й з трудом підвівся, неслухняними пальцями повернув ключ.

За спиною полковника стовбичила покоївка — обоє були стривожені, Гюнтер відчув, що покоївка може прочитати щось на його обличчі, зробив над собою зусилля, осміхнувся й запитав:

— Що сталось? Ви грюкаєте, буцімто пожежа. Я був у ванній і…

— Нещастя! — вигукнув Пфердменгес. Гюнтер подивувався, з якою правдивістю полковник розігрує свою роль. — Вибухнув “фольксваген” Карла!

— Як вибухнув? — Гюнтер удав здивування. — Коли вибухнув? І де Карл?

— Ви нічого не чули? — здивувалась покоївка. — Я думала, що у вікнах повилітають шибки.

— Я був у ванній… Карл щойно заходив до мене… Він кудись збирався… Чекайте, ви нічого не наплутали?

— Я снідав, коли почув вибух, — пояснив Пфердменгес. — Вискочив на вулицю — біля стоянки натовп… біжать поліцейські… Я — туди й побачив понівечений Карлів “фольксваген”. Ну, дим, вогонь, служитель тягне вогнегасник… По-моєму, в машині хтось був…

Гюнтер затулив обличчя руками.

— Карл… Карл…

…Стоянку вже оточили поліцейські. Гюнтер протиснувся до інспектора. Мовив стривожено:

— На цьому “фольксвагені” ми прибули з Швейцарії. Що трапилось? І що з Карлом?