Через два дні Нівак прислав нам привітання й запросив до свого іглу. Мусу пішов, а я лишився вдома: сидів прислухаючись, як співав мій куб, і попахкував люлькою, курячи шаманів тютюн, бо не було торгівлі цього вечора й ніхто не завітав до мене, окрім Ангейта, молодого мисливця, що лишився мені вірний. Пізніше вернувся Мусу; він душився сміхом, а в очах йому світився глум.

— Ти велика людина, — сказав він. — Ти велика людина, мій пане, і не осудиш Мусу, твого слугу, що часом виявляє сумнів і не може збагнути твоєї мудрості!

— Що там таке? — запитав я. — Чи ти не перепився? А як інші, чи міцно сплять в іглу шамана Нівака?

— Ні, вони розгнівані й невдоволені, а ватаг Тумасук схопив шамана за горлянку й поклявся кістками предків своїх, що не гляне ніколи на нього. Слухай же! Я увійшов до іглу, вариво кипіло й булькало, а пара йшла гусячою шийкою так само, як у тебе, і так само, охолоджена кригою, капала краплями в горщик. І Нівак почастував нас, але його гуч не такий, як твій: він не щипав за язик і не викликав сліз. Правду казати, то була вода. Отож ми пили скільки влізе, а проте сиділи сумні, і на серці нам не потеплішало. Нівак розгубився, і хмара насунулася йому на чоло. Він узяв і посадовив Тумасука й Іпсукук окремо й наказав їм пити й пити. І вони пили, пили й пили, а проте були похмурі й незворушні, аж нарешті Тумасук устав розгніваний, назад вимагаючи хутра свої й чай. І Іпсукук теж нарікала верескливим голосом. Та й інші стали вимагати назад те, що поплатили, і зчинилася колотнеча.

— Може, той песький син гадав, що я кит? — почули ми раптом Тумасуків голос. Одкинувши шкіряне запинало, він зайшов до нашого іглу. Обличчя йому аж почорніло з люті, брови насупилися. — Я вщерть повний-повнісінький, як риб'ячий міхур, і ось-ось лусну. Ледве ходжу, такий важкий. Я ще ніколи не пив стільки, а проте очі мої ясні, коліна міцні, а руки дужі.

— Шаман не поклав нас спати з богами, не зумів, — нарікали люди, що входили за ватагом, — тільки в твоєму іглу таке диво буває.

Я посміхався нишком, розносячи гуч, і гості мої веселішали. Річ у тому, що до борошна, спроданого Нівакові, я підбавив соди, що її дістав од жінки Іпсукук. То як же могло шумувати вариво, коли сода робила його солодким? Як же шаманів гуч міг бути міцний, коли він не шумував?

Після цього достатки знову потекли до нас без перешкод. Ми зібрали безліч хутра й жіночих виробів, до нас перейшов весь чай ватагів, і м'яса нам приносили без міри. Якось Мусу, щоб розважити мене, переповів, геть усе переплутавши, історію про Йосифа в Єгипті, і після цього в мене виникла чудова ідея. Незабаром уже півплемені працювало, будуючи мені велику комору на м'ясо. Я діставав лев'ячу пайку з того, що вони здобували на полюванні, і ховав до комори. Мусу теж не сидів склавши руки. Він зробив колоду карт з березової кори і навчив Нівака грати. Тукелікетиного батька він теж притяг до карт і невдовзі одружився з дівчиною, а другого дня вселився у шаманове житло, найкраще на все селище. Нівак занепав зовсім, він утратив усе своє майно, барабани з моржевої шкіри, знаряддя до чаклування — геть усе. Кінець кінцем йому довелося рубати дрова та носити воду Мусу. А Мусу сам став за шамана чи то за головного жерця і з свого перекрученого святого письма сотворив нових богів та почав чаклувати перед новими вівтарями.