— Інвуде, б'юся навзаклад на п'ятсот доларів, що в газеті нічого того немає.

Господар картярні подивився на нього, здивовано посміхаючись.

— Кинь, хлопче! На біса мені твої гроші.

— Так я й думав, — глузливо посміхнувся Пентфілд, беручися знову до гри і роблячи подвійну ставку.

Лице Нікові Інвуду спалахнуло і, мовби собі не довіряючи, він знову перебіг очима по рядках газети. А тоді повернувся до Лоуренса Пентфілда.

— Слухайте-но, Пентфілде, — сказав він квапливо й схвильовано, — я не можу вам цього подарувати.

— Чого подарувати? — різко спитався Пентфілд.

— Ви натякнули, що я збрехав.

— Нічого подібного, — сказав той. — Я тільки зауважив, що ви намагалися невдало пожартувати.

— Прошу робити ставки, добродії, — озвався банківник.

— Та я ж вам кажу, що це правда, — наполягав Нік Інвуд.

— А я вам уже сказав: б'юся навзаклад на п'ятсот доларів, що в газеті цього нема, — відповів на те Пентфілд, кидаючи на стіл важкеньку торбинку з золотим піском.

— Нічого не вдієш! Хоч і шкода, а доведеться взяти ваші гроші, — мовив Інвуд, передаючи Пентфілдові до рук газету.

Пентфілд подивився і не зміг примусити себе повірити. Кинув погляд на заголовок «З північного краю примчав молодий Лохинвар» і перебіг очима повідомлення — аж до імен Мейбл Голмс та Коррі Гатчинсона. Тоді склав газету, передивився першу сторінку і прочитав угорі назву. Це була газета із Сан-Франціско.

— Гроші ваші, Інвуде, — кинув він з коротким смішком. — Коли мій компаньйон розійдеться, то ніяк не вгадаєш, що він утнути може.

Тоді знову взявся він до того повідомлення й прочитав його слово по слову, дуже повільно і дуже пильно. Він не мав більше ніяких підстав сумніватися. Безперечно Коррі Гатчинсон одружився з Мейбл Голмс. «Компаньойн Лоуренса Пентфілда, ще пам'ятного громадянству Сан-Франціско, — писалося в газеті, — і сам — один з бонанзьких королів, який володіє разом із тим джентльменом багатьма найприбутковішими на Клондайку підприємствами». А далі, наприкінці вже, він прочитав: «Ширяться чутки, що містер та місіс Гатчинсон хочуть після короткочасної подорожі на схід до Детройта перебути свій справжній медовий місяць, подорожуючи по казковій клондайкській країні».

— Я незабаром повернусь, моє місце залишіть за мною, — кинув Пентфілд, підводячись і забираючи свою торбинку, яка тим часом уже побувала на терезах і полегшала на п'ятсот доларів.

Пентфілд вийшов на вулицю і купив собі сіетлську газету. В ній ішлося про те ж саме, тільки було стисліше викладено. Коррі та Мейбл, безперечно, побралися. Пентфілд повернувся до «Опери» і, сівши на своє місце, запропонував грати без обмеження ставки.