— Заспокойтесь, випийте води, фрау Ельза! І докладно розкажіть, що вас привело в «Родинне вогнище». Адже ви йшли сюди, не сподіваючись побачити мене, і, очевидно, мали якусь справу?

— Але ж я… але ж тоді… виходить, у силу обставин ви нічим не зможете мені допомогти… Я хочу порушити клопотання про пенсію… одержати належну мені, як спадкоємиці, частку Вілліного вкладу в Швейцарський Національний банк. Але для цього потрібні документи. Те, що підпише Фред Шульц, не матиме юридичної сили, оскільки документ, підписаний фальшивим ім’ям, і сам стає фальшивим. О Генріх, як нещасливо все для нас із вами склалося!

— Не так нещасливо, як ви гадаєте. Я ж не втікач з каторги, що ховається від правосуддя. Ті, кому належить, знають моє минуле і схвалюють мої дії. Не можу сказати більшого, але ви жінка розумна і, сподіваюсь, здогадаєтесь. Отже, хай не жахає вас мій підпис під документом, який наше агентство залюбки вам надішле. Напишіть заяву, датовану заднім числом, ми терміново почнемо розшуки, і через деякий час ви одержите офіційний документ, де буде зазначено, що в усіх інстанціях Вільгельм Бертгольд значиться як такий, що безвісно зник. Для одержання пенсії цього буде досить, ми вже мали подібні прецеденти.

— О, Генріх!

— Фред, фрау Ельза! Забудьте про Генріха. Того, що я вам звірив, не повинен знати ніхто, навіть Лора. До речі, це і в ваших інтересах.

Григорію не скоро пощастило спекатися фрау Бертгольд. Ще довго він мусив вислуховувати її нарікання на мінливість долі, давати поради, відповідати на численні запитання. Врятував телефонний дзвінок. Нунке просив приїхати до нього у справі важливій і невідкладній.

Кожного разу такий раптовий виклик пробуджував почуття неспокою. Та сьогодні голос шефа звучав надто благодушно.

І справді, Нунке зустрів Григорія найлагіднішою посмішкою.

— Радий вас бачити, Фред, хоч вигляд у вас досить втомлений. Якісь неприємності?

— Навпаки: я, здається, щасливо обминув один підводний риф. Але про це потім. Зараз дозвольте поздоровити вас з днем народження і вручити маленький презент. — Григорій простягнув Нунке невеличку коробочку.

На підставці з червоного дерева сидів майстерно вирізьблений з слонової кістки китайський мандарин. Коли іменинник, милуючись подарунком, повернув коробочку стійма, мандарин захитав головою, ніби вітаючи його. Нунке поставив статуетку на край стола і легенько торкнув її голову пальцем.

— А тепер цей найвищий чиновник китайської ієрархії хай привітає вас. Бо і Фреда Шульца є з чим поздоровити. Щойно дзвонили з Пуллаха. Вам наказано негайно приступати до роботи, про яку з вами мали розмову.