Після недовгої мовчанки Зікке відповів, що найкраще їм зустрітись у пивному барі, який у п’яти кілометрах на захід від Карова. Пояснив, як туди дістатися, і попросив бути там не пізніше п’ятої години.

Часу було ще багато. Григорію захотілось їсти, і він під’їхав до кав’ярні. Замовив сосиски, чорну каву й став переглядати свіжі газети. На серці в нього потеплішало. Тут були повідомлення про відбудову заводів, будинків, вулиць. Були повідомлення і про те, як німці допомагають Радянській Армії виловлювати гітлерівців, які переховуються під чужими іменами. І раптом — невеличка замітка про перехід до радянської комендатури генерала Воронова, який ще в першу світову війну працював в англійській і німецькій розвідках. У замітці сказано, що Воронов приніс з собою надзвичайно цінний матеріал про американську розвідувальну школу і збирається звернутися із закликом до всіх росіян, обманутих німцями і американськими властями, щоб вони спокутували свою вину перед Батьківщиною.

Обличчя Григорія посвітлішало. Він не міг всидіти на місці. Швидко допив каву, сів у машину і поїхав до бару. Хотілося побачити фрау Марту, але він розумів — це категорично заборонено. До того ж що він може сказати їй? Тільки те, що караюча рука нарешті досягла її сина.

Насвистуючи модну німецьку пісеньку, Григорій їхав по шосе. Назустріч йому час від часу траплялись машини з людьми, одягненими в радянську форму. Йому було радісно й гірко. Так і кортіло гукнути до них, заговорити по-російському, вимовити бодай два-три слова. Але він все голосніше наспівував остогидлу пісеньку. Машин дедалі ставало більше, обличчя у солдат веселі, жваві. Вони відвоювались, чесно виконали свій нелегкий обов’язок і тепер повертаються на Батьківщину.

Григорій проїхав п’ятий кілометр і побачив маленький пивний заклад, що потопав у зелені. Промені згасаючого сонця грали на блакитних скельцях, яскраво-червоний дах з маленькою вежею і мідне кільце на дубових дверях виблискували. Обабіч них на рекламі пінилося в кухлях бурштинове пиво, а поряд стікали жиром рожеві сосиски. Повний камуфляж. Усе тут дихало затишком і спокоєм.

Григорій поставив машину на відгороджений майданчик і ввійшов у бар. Вибрав столик біля вікна і ще не встиг нічого замовити, як до бару під’їхала машина, з неї вийшов білявий чоловік, увійшов у зал і попрямував просто до столика Григорія.

— Вибачте, чи можу я взяти у вас лист для моєї дружини?

— Так, її брат просив передати листа вам особисто.

— Радий познайомитись. До ваших послуг. Вважаю, нам краще пройти в бічну кімнатку, там можна спокійно поговорити. Хазяїн — мій друг і обслужить нас там.