— Як її звати? — запитав Олег Борисович.

— Гуля.

— За Гулю! — він підняв келишок.

Випили. Знову зависло над столом мовчання. Свинина була добре просмажена і щедро наперчена. Що нас точно поєднувало, то це радісне поїдання смачного м'яса.

Мені раптом спало на думку, що вони так мало говорять про полковника, навіть удають, що не знають його, бо він справді пов'язаний із якимось секретним відділом. Бо ж і про пісок вони жодного разу не згадали і мене не запитали. Я теж про нього не говорив. Навіть коли розповідав про дорогу від Красноводська до Батайська, я примудрився кілька разів згадати і про зброю в ящиках, і про наркотики. Але жодного слова про пісок.

Олег Борисович знову заліз рукою до внутрішньої кишені піджака. Витягнув звичайний конверт, простягнув мені.

— Це ваші квитки до Києва. На завтра, — сказав він. — Де плівка?

Я віддав йому коробочку з плівкою.

— Післязавтра зранку ви будете в Києві. Додому вам поки йти не раджу. Зупиніться у знайомих. Об одинадцятій потелефонуйте мені. Зустрінемося, тоді й розрахуємося за ваші знахідки.

Я був щиро вражений. Видно, моє обличчя відобразило таку суміш почуттів, що Олег Борисович не зміг стримати посмішку. Йому, напевно, подобалося дивувати людей.

Я витягнув із конверта квитки, подивився на номер потяга, тип вагона. Два квитки СВ!

— Справжні! — сказав Олег Борисович.

Коли офіціант приніс рахунок, Олег Борисович і Олексій Олексійович кілька хвилин ввічливо сперечалися про те, хто розрахується за обід. Виграв, як я й очікував, Олег Борисович. Рахунок він також акуратно заховав до свого портмоне.

За дверима кафе на нас очікував сюрприз. Усі чотири колеса коричневої «шістки» були спущені. Олексій Олексійович виматюкався, поправив окуляри й роззирнувся. Олег Борисович важко зітхнув.

Олег Борисович підвіз мене на таксі до хвіртки. Я досі був у знервованому, трошки спантеличеному стані. На запитання Гулі: «Ну як?» — я показав їй квитки. Уперше на її обличчі я побачив одночасно і щасливий усміх, і сльози в очах.

— Треба купити валізи, — сказала вона. — Якось незручно з баулом...

Я кивнув.

75

75