Вона не була така вродлива, як Федосова. Важко сказати, чи була Маруся взагалі вродлива. Здорова свіжість, міцна постать, жваві, завжди усміхнені очі — це ще не врода. Та воно, мабуть, і краще…

Зустрічаючись, вони встигали сказати одне одному небагато: «Як живеш?» — «Твоїми молитвами». — «Здоровий?» — «Не скаржусь. А ти?». — «А що зі мною станеться! Рана не болить? (Рана! Це про подряпину на шиї!) Змарнів ти, дивитися страшно. Роботи багато?» — «Не питай».

І розходилися. Не можна було навіть сказати на прощання: «Заходь» або «Ввечері вільна?..»

Зате розставшись, можна було ще і ще раз пригадувати зустріч і вбачати глибокий смисл у тому, як зашарілася Маруся, коли несподівано побачила його, як сказала: «Змарнів, дивитися страшно» — так Катя колись говорила, — і що назвала Альошею, а раніше завжди кликала на прізвище, і що руку затримала, коли прощались, і, здається, щось ще хотіла сказати.

ПІДГОТОВКА ОПЕРАЦІЇ

ПІДГОТОВКА ОПЕРАЦІЇ

Дванадцятого листопада повернувся Філімонов із загоном. Останнім часом йому не щастило. Після першого успіху в селі Воскресенці він ще два рази добре поскуб Смагіних, але потім щастя зрадило його. Два тижні Філімонов гасав по степу, топтав сліди смагінських тачанок, був навіть кілька разів обстріляний бандитами, але зав'язати з ними бій так і не зміг.

Банда за цей час зменшилася майже вдвоє. Близько половини свого складу вона втратила під час першої сутички, частина повтікали, інші з'явилися в органи Радянської влади, коли була оголошена амністія дезертирам і бандитам, які добровільно здадуться. З Смагіними лишилося всього близько сорока чоловік, але зате це були такі головорізи, яким не доводилося сподіватись милості від Радянської влади. Про їх жорстокість знали всі.

З ліквідацією Смагіних треба було поспішати: насувалася зима, час, на який бандити йшли відсиджуватися в ліси. Операцію довелося б відкласти до наступного року.

За свідченням смагінців, що здалися чекістам, Марков невідлучно перебував у банді. Він, очевидно, теж чекав зими.

Тимчасом, побоюючись зради, Смагіни змінили свої бази. Дотримувалися вони звичайної бандитської тактики — наступати на «пустому» місці. Вривалися в села, вбивали комуністів, палили їх будинки і зникали до відходу радянських загонів. Фактично в районі Великої Олександрівки не було Радянської влади. Населення було тероризоване, Ради знищені.

Чисельно зменшившись, банда могла легше маневрувати і здавалася невловимою, а зухвалість її зростала з кожним днем. Дійшло до того, що одного разу з села, де ночував загін Філімонова, бандити викрали голову комнезаму, колишнього бійця Червоної Армії.