Вранці Григорій посміхався до Марусі, ніби нічого особливого не трапилось. Бандити кудись поспішали. Нашвидку поснідали, з'ївши рештки вчорашньої свинини, і почали збиратися в дорогу. Григорій уже в бурці одізвав Марусю набік.

— Машо, вчора я попустував сп'яну, ти не сердься. Але ось що я тобі скажу: мені без тебе тепер неможливо. Одружитися з тобою хочу! Ти як?

— Ой, що ви, Григорію Володимировичу! Як можна! Так у вас усе швидко!..

Він посміхнувся.

— А життя тепер яке? Поспішати треба жити, хто-зна, що нас завтра жде! Але ти не сумнівайся, Машо, у нас з тобою по-хорошому буде! Я з цією бузою, — він зробив непевний жест, — скоро покінчу, ось тільки боржки деякі віддам. А потім на північ з тобою поїдемо, до Москви поближче. Хочеш у Москву?

— Подумати мені треба, Григорію Володимировичу…

— Скільки ж ти думати збираєшся?

— Ну, тиждень…

— Тю, здуріла! Чотири дні думай, поки мене тут не буде, а через, чотири дні приїду і одразу весілля справимо. Ох, і гульнемо!

— Та що ви, Григорію…

— Сказав, і все! Чекай мене. Через чотири дні прилечу, мов на крилах! Не бійся, Машуню, любитиму, подобаєшся ти мені! Але дивись… — У нього жорстоко звузились очі, — їхати без мене і в думці не май, є кому доглянути! — Він знову заусміхався. — Та куди ти від мене дінешся, суджена ти моя! Життя тобі таке влаштую, буде про що згадати! І братікові твоєму діло знайдемо. Ану, обніму на прощання!..

Маруся зіщулилась, виставила лікті. Він засміявся:

— Гаразд, прощай. Чекай!

… Чотири дні! Рівно стільки, скільки залишалось до двадцять другого числа!

Усе складалося, як по писаному. В день «весілля» Федя зникне після обіду. Цікавим Маруся пояснить, що брат дуже переживає, і ось утік, заліз кудись у куток і плаче: хворий все-таки…

Однак повернувся Смагін не на четвертий, а на третій день, двадцять першого листопада.

О шостій годині вечора банда риссю в'їхала в село. На тачанках везли поранених. Смагін, не зупиняючись, проїхав до будинку старости, пробув там з півгодини і потім з усією ватагою повернувся до Марусі. І з першого ж погляду, тільки він увійшов, Маруся зрозуміла: сталося щось непередбачене, щось таке, від чого обстановка різко змінюється на гірше.

Смагін був похмурий. Скинувши біля порога мокру бурку (погода стояла погана, з дощем і вітром), він рукавом витер воду з обличчя і криво посміхнувся Марусі.

— Здрастуй, голубонько! Бачиш, як поспішав до тебе, на день раніше приїхав! Умитися мені дай….

Але було цілком очевидно, що зовсім не палке кохання до Марусі скоротало строк його відсутності. Пізніше, прислухаючись до розмов смагінців, Федя зрозумів, у чому справа. Смагіни, очевидно, дуже набридли місцевим жителям. В одному з сіл, яке брати вважали цілком надійним, селяни влаштували засаду, в результаті якої шість бандитів було убито і четверо поранено. У Смагіних лишалося тепер всього близько тридцяти шабель. Отамани вирішили поповнити свої втрати і в іншому селі оголосили мобілізацію. Але в ту ж ніч усі завербовані селяни втекли в ліс…