Та й удовж він у ній насилу поміщався, так що аж упиравсь писком у стінку. Коли з-за рогу вилетів автомобіль, а візник припинив коней і натис на гальмо, Майкла кинуло вперед, і гальмувати той рух йому довелося власним ніжним носом. Він так тицьнувся ним у стіпку, що своїми ж зубами до крові поранив собі губи.

Майкл спробував умоститись у тій тісноті лежачи, і йому стало трохи вигідніше. Однак найгірше було ще попереду. Одна його передня лапа вистромилася з клітки крізь грати й сперлася на дно фургона, по якому совались, рипучи, валізи та скрині. Коли фургона знов кинуло на вибоїні, найближча скриня підскочила одним боком, трохи пересунулась і притисла Майклові лапу. З прикрого болю й несподіванки Майкл заскавчав і несамохіть щосили шарпнув лапу назад, та лише надвихнув плече й ще болючіше вразив затиснуту лапу.

Майкла опосів сліпий страх, від природи властивий усім тваринам і навіть людям — страх перед пасткою. Правда, він більше не скавчав, однак борсався зовсім без тями, ще дужче надвереджуючи м'язи й сухожилки плеча та придавлену скринею лапу. Він навіть гриз у нестямі клітку, силкуючись дістати зубами цю страшну бездушну річ, що спіймала його й не відпускає. Визволив Майкла новий поштовх: скриня гойднулася на другий бік, і він зміг висмикнути лапу з-під неї.

На станції носій, недбало витягаючи клітку з фургова, трохи не впустив її й ледве встиг підхопити, перше ніж вона гримнулась на цемент. Падаючи, клітка перевернулась набік, а Майкл усією вагою наліг на поранену лапу.

— Тьху! — сказав дель Мар трохи перегодя, підійшовши пероном до візка, на якому серед іншого призначеного для поїзда багажу стояла клітка з Майклом. — Лапу розтовкло? Дарма, буде наука, щоб не вистромляв.

Один із станційних носіїв нахилився над кліткою, роздивився Майкла крізь грати, тоді сказав:

— Пропав пазур.

— Цілий палець, — відмовив дель Мар, уже розчиняючи вийнятого з кишені складаного ножика. — Поможіть мені, я зараз його впораю.

Він відімкнув клітку, вхопив Майкла ззаду за нашийник і витяг надвір. Майкл корчився, борсався, махав передніми лапами, завдаючи собі ще більшого болю.

— Держіть лану, — наказав носієві дель Мар. — Не бійтесь, він не дістане вас зубами. Це одна мить.

І справді, за мить усе було скінчено, й розлючений Майкл опинився знов у клітці, позбавлений одного пальця. Після такої примітивної, однак успішної хірургічної операції з лапи струмила кров, і Майкл ліг та став зализувати рану, пригнічений передчуттям іще не знати якої страшної долі, що нависла над ним. Ще жодна людина в світі не поводилася з ним так жорстоко, а ув'язнення в тісній клітці, схожій на пастку, доводило його до шалу. Так, він попав у пастку й був зовсім безпорадний, п зі Стюардом очевидячки сталось найбільше, непоправне лихо — його забрало небуття, те, що вже поглинуло Меріндж, «Ежені», Соломонові острови, «Макамбо», Австралію й «Мері Тернер».