Ну, а тепер фінал. Дивіться! Від оцього публіка покотом лягатиме. Ворушіться, хлопці! Семе! Гайда!

Білі юнаки, відвертаючи мулову увагу, підступили до нього з обох боків, а Сем зненацька, ніби розлютившись, відринув під линви, відчайдушно стрибнув на Вухано спереду, руками й ногами обхопив йому шию, а головою притиснувся до мулової голови. Вухано враз зіп'явся цапки, бо його вже безліч разів шпигали й у шию, і в голову.

— Розкіш, не номер! — розводився Колінз, а Вухано танцював на задніх ногах у загорожі, марно махаючи в повітрі передніми. — І небезпеки ніякої. Назад він не перекинеться. Це ж мул, він занадто розумний. Та навіть як і перекинеться, Сем знає, що тоді робити. Пуститься н відштовхнеться, та й квит.

Коли номер скінчився, Вухано радісінько дав надягти на себе обротьку; і його вивели з загорожі до француза.

— Обдивіться самі — тварина здорова, довговічна, — вихваляв свій товар Колінз. — І номер добрий, разом з вами четверо учасників, не рахуючи мула й охочих дурнів з публіки. Хоч зараз на арену, і п'ять тисяч — це запівдарма.

Француз аж на виду змінився, почувши ту ціну.

— Та ви підрахуйте, — провадив Колінз. — Ангажемент на тисячу двісті тижневих вам забезпечено, і ви матимете вісімсот доларів чистих щотижня. За шість тижнів віф-иете свої гроші, а ви ж заангажуєтесь не на шість тижнів, а на всі сто, та ще й потім вас самі проситимуть зостатись надовше. Якби я був молодший та вільніший, то сам би подався з ним збивати капітал.

Так Вухано Вуханіні було продано в рабство, і він залишив Сідервайлдську дресирувальну школу, щоб своїми муками веселити глядачів по цирках та естрадах усієї країни.

РОЗДІЛ XXVII

РОЗДІЛ XXVII

— Вся річ у тому, Джонні, що ласкавістю собаку на справжні циркові трюки не наламаєш, і цим собаки різняться від жінок, — навчав Колінз помічника. — Ти ж знаєш, як воно буває з собаками. Ласкою навчиш його лягати, качатися, прикидатись неживим і всяких таких дешевих штук. Тоді надумаєш показати його приятелям, а він побачить нових людей, від збудження одуріє й нічого не хоче робити. Це так само як з дітьми. Вони бентежаться в товаристві, забувають усе, чого їх учили, й тільки сорому тобі завдають. А на арені собака має виконувати справжні складні номери, яких він не любить, ненавидить. Та ще, може, він нездужає, застудився, або сверблячка в нього, або просто настрій кислий. Що ж ти маєш робити? Вибачатись перед публікою? І взагалі на арені програма має йти як годинник. Твій номер починається в певну хвилину, й часом ти мусиш його виконувати до семи разів на день, залежно від умов ангажементу. І твої собаки повинні бути весь час готові до виступу, на команду. Вмовляти їх, улещати, чекати нема коли. Отже, лишається одне. Домогтися, щоб вони знали, що ти з ними не панькатимешся.