Як тільки смеркло, він поклав у кишені два пістолети, запасні обойми до них, причепив до пояса дві гранати, помацав зашиту в комірець сорочки ампулу з негайно діючою отрутою і, попередивши господаря явки, пішов через запасний вихід свого потайного сховища у сад зустрічати незнайомого і нежданого гостя. В двох кроках від хвіртки ріс бузок. Тут, у густому кущі, і притаївся в засаді Файн. Звідси йому добре буде видно, як гість увійде на подвір'я, як підійде до будинку, як постукає у вікно. Саме це «як» і скаже Файну, сподівався він, з ким йому доведеться мати справу. «Чорногорець» вважав себе не звичайним розвідником. Він був певний, що має здатність відгадувати найпотаємніші думки і почуття по зовнішніх ознаках. Якщо гість виявиться не посланцем «Бізона», а підставною особою, якщо приведе за собою «хвоста», то Файн не буде захоплений зненацька — прокладе собі дорогу вогнем пістолета і гранатами.

Минула година, друга, третя, а гостя не видно і не чути. Він з'явився майже опівночі, коли на Гвардійській запанувала сонна тиша. Файн чекав кожної хвилини і все-таки прогледів, не встиг помітити, звідки і як він появився. Він зайшов у хвіртку впевнено, як до себе додому, безшумно. По доріжці з гравію, що вела до будинку, рухався так, що жоден камінчик не заскреготів під його ногами, жодна гілка не ворухнулася над головою. Наблизившись до крайнього вікна, він пошкрябав нігтями по шибці. Вхідні двері одразу ж відчинилися, і нічний гість зник у темному череві будинку.

Файн виліз із куща бузку і попрямував до потайного входу в свою схованку. Через кілька хвилин він стояв біля зовнішньої стіни домашньої бібліотеки і крізь вічко, зроблене у книжковій полиці, почав докладно вивчати надзвичайного посланця «Бізона». Ні, його обличчя нічого не сказало Файну. Жодного разу не бачив його в штабі розвідцентра, не бачив і на фотографії. «Звідки ти взявся? — прислухаючись до розмови Крижа з невідомим, міркував Файн. — Що ти до цього часу робив? Як тобі вдалося завоювати прихильність недовірливого «Бізона»? Який наказ одержав ти від шефа?»

Нічний гість і господар розмовляли по-російськи.

— Роздягайтесь, будь ласка, сідайте, — метушився Криж. — Ви голодні?

— Голодний, — посміхнувся гість, від чого його зморшкувате обличчя одразу помолодшало. — Навіть дуже.

Буду вам вдячний, якщо добре погодуєте і піднесете добру чарку.

— Я зараз, зараз усе приготую. Розташовуйтесь, відпочивайте. Пробачте, як вас…

— Кучера Степан Степанович. Почекайте, Криж, не йдіть. Я можу потерпіти десять хвилин. Сідайте. Поговоримо…