_{Перекладено на українську мову за книгою: Семенов Юлиан. Отчаяние // Ненаписанные романы. — М.: «ДЭМ», 1989.}

ПРОЛОГ

ПРОЛОГ

Світлій пам'яті мого друга

Шандора Радо («Дора»)

присвячую

І Аверелл Гарріман, посол Сполучених Штатів, який працював у Москві в найскладніші роки великого протистояння, і герой битв у Європі генерал Беддл Сміт, що змінив його, передавали у державний департамент повідомлення, котрі аж ніяк не можна було вважати збалансованими.

Вільно чи невільно вони виходили в своєму аналізі російської ситуації з тих норм і законів, що були записані в їхній Конституції і охоронялися їхньою пресою, Конгресом, Сенатом, громадською думкою. Американські дипломати, котрі бували на нечастих прийомах у Кремлі, не відводили очей від того столу, за яким стояв Сталін і його колеги: вони намагалися не пропустити жодного переміщення, жодного контакту членів Політбюро одного з одним; але спостерігали тільки дружну й доброзичливу монолітність.

Шок, викликаний усуненням з посади маршала Жукова, якого західні експерти ладнали в члени Політбюро, минув за рік: сенсація на Заході недовговічна — їх там щодня підкидають, устигай ковтати. Помалу Жукова забули, бо він зостався живий і навіть командував військовим округом.

…Головна помилка американців — після того як забули «справу» Жукова — полягала в тому, що вони все ще вважали всіх тих людей, які виходили в коротких пальтах і кепках (крім, мабуть, Молотова і Вишинського) вслід за Сталіним на Мавзолей першого травня і сьомого листопада, єдиним, сконцентрованим цілим, командою, подібною до того штабу, який збирав довкола себе кожен президент Сполучених Штатів Америки.

Вони вважали, що після краху Троцького і Бухаріна (обох у Нью-Йорку терпіти не могли за їхню революційну діяльність) Сталін лишився з тими, кому вірить безмежно, як і вони йому.

Вони звикли до того, що поряд із Сталіним завжди стояли Молотов і Ворошилов, далі — Жданов, Мікоян, Каганович, Вознесенський, Маленков, Берія і Суслов.

Проте, коли Георгій Маленков не з'явився на трибуні Мавзолею, частина дипломатів подумала, що апаратника перекинули на вищу посаду в Узбекистан, бо, мабуть, звідти йде головний потік воєнної допомоги загонам Мао Цзедуна. Питання про те, хто переможе в Китаї, — надзвичайно важливе для Сталіна; не хто інший, як Троцький, звинувачував Сталіна в тому, що його політика призвела до путчу Чан Кайші й розгрому комуністів у цій п'ятсотмільйонній країні…