Леонід Тендюк АЛЬБАТРОС — БЛУКАЧ МОРІВ

Леонід Тендюк

АЛЬБАТРОС — БЛУКАЧ МОРІВ

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

ВІТРИЛА НАПНУТО

ВІТРИЛА НАПНУТО

Між хитливими снастями великих і зовсім Маленьких суден, що, мов застояні жеребці, надійно припнуті до цього гранітного пірса в далекосхідному порту, особливо вирізняються щогли над одним кораблем. Іскристо-білі, з голубим полотнищем вимпела вгорі, вони, здається, сягають гривастих хмар, які неквапно пливуть по небу.

Раз у раз набігають хвилі, і від кожної судно погойдується, рве повіддя — манільську тугу линву, яка тримає його на припоні.

Під грот-щоглою отаборилися метеорологи, ліворуч лабораторія геофізиків. На палубі — пройти ніде! — різне причандалля: буї, дночерпаки, батометри… Замість кают — лабораторії. Екіпаж-машина й палубна команда розташувалися внизу, на твіндеку, капітан — біля ходової рубки, науковці та штурмани — в каютах прогулянкової палуби.

І взагалі він неабиякий, цей білобокий, з гінкими щоглами корабель! На жодне судно, яких тут чимало, не схожий. Це — «Витязь», донедавна флагман усього експедиційного флоту.

Кілька місяців, як я на ньому. Сьогодні знову припало вахту вати.

Стою на вахті — раптом чую, хтось не своїм голосом кричить:

— Хлопці! Біда-а…

— Що?