— Треба б чоловікові в депо подзвонити.

— Він у поїздці.

— Лий із цього боку!..

Зненацька люди у дворі завмерли: з вікна палаючого будинку показався: чоловік з якимось довгастим згортком у руках. На ньому димів одяг, а одне плече міліцейської тужурки вже охопили язички полум’я. До чоловіка кинулися з відрами, облили водою, хотіли підхопити під руки, та він подав згорток:

— У лікарню негайно! Ще живий.

Якась огрядна жінка в домашньому халаті зойкнула, підхопила згорток.

— Господи, та це ж Ганнин хлопчик. А Ганна, де ж Ганна?

— Є в кого рядно чи брезент? — хрипко спитав Гургаль.

Його впізнали, хтось подав грубий брезентовий плащ.

— Змочіть водою.

— Та що ви, товаришу лейтенант?! Туди вже не можна.

— Давай відро!

— Не роби дурниць, лейтенанте. Двічі підряд долю не випробовують.

— Лий!

Гургаль накинув на голову плащ і побіг до вікна. Затримати його не наважилися. Біля вікна стояло двоє хлопців і з розгону лили у вогонь воду. І хоча їм безперервно подавали повні відра, було ясно, що з полум’ям не впоратися. Десь у кінці вулиці пролунали пронизливі сирени пожежних машин. Ставши на перевернуте відро, Гургаль виліз на підвіконня і пірнув у кімнату. Люди затамували подих…

Гупаючи кованими черевиками, брязкаючи поясними карабінами, на подвір’я вбігли пожежники. Розмотуючись, до будиночка покотився клубок сплюснутого шланга. Але в цю мить у палаючому будинку щось затріщало, здригнулися, гойднулися стіни. Люди у дворі зойкнули, позадкували до хвіртки. На їхніх очах розломився і важко сів високий, критий черепицею дах. У небо шугонули міріади іскор…

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ