Трапляється й таке, коли об’єднуються багато талантів, щоб зробити якусь одну річ. Наприклад, рибалка ловить акулу. Він обробляє її роззявлену пащу з рівними, добре відшліфованими зубами. Червонодеревець виготовляє з гладенького дерева зменшену модель якоря, досить широку посередині, де можна щось намалювати. Тоді роззявлену пащу кріплять до цього якоря, на якому малюють острови Салю, оточені морем. Найчастіше сюжет буває такий: на картині видно косу острова Руайяль, фарватер і острів Сен-Жозеф. На голубе море призахідне небо відкидає всі свої зблиски. На воді корабель, на якому стоять голі до пояса шість каторжан, тримаючи вертикально весла, а позад них — три охоронці з автоматами в руках. На носі корабля двоє людей підіймають домовину, з якої випадає загорнуте в мішок від борошна тіло мертвого каторжанина. Над водою поспливали акули, що чекають із роззявленими пащами на це тіло. Внизу праворуч стоїть напис: «Похорони на Руайялі» — і дата.

Всі ці вироби продаються сім’ям наглядачів. Найкращі з них оплачуються наперед і виготовляються на замовлення. Решта збувається командам кораблів, що заходять на острови. Продажем цих речей займаються веслярі.

Є тут і свої жартівники, які беруть старий погнутий кухоль і гравірують на ньому такі слова: «Цей кухоль належав Дрейфусу. Острів Дьябль»— і дата. Те саме вони проробляють з ложками та котелками. А бретонські моряки клюють на будь-який предмет, на якому написано ім’я «Сезенек».

Ця постійна торгівля сприяє проникненню великої суми грошей на острови, а наглядачі зацікавлені в цьому. Займаючись різними махінаціями, каторжани легше дають собою маніпулювати й звикають до нового життя.

Педерастія тут набирає офіційного характеру. Всі аж до самого коменданта знають: такий-то є жінкою такого-то, і коли одного відсилають на інший, острів, то намагаються зробити все для того, аби і другого якнайшвидше переправити туди, якщо не додумалися зразу ж відіслати обох.

З-поміж усіх цих людей не набереться й трьох із кожної сотні, які намагалися б утекти з островів. Навіть серед засуджених на довічну каторгу. Єдиний спосіб досягти мети — це будь-що домогтися повернення на Велику Землю, тобто до Сен-Лорана, Куру чи Кайєнни. Але туди повертають тільки засланців, засуджених на певний термін. Хто дістав довічну каторгу, той може вибратися звідси аж тоді, як когось уб’є. Бо вбивцю відсилають до Сен-Ло— рана, а там віддають під суд. Але щоб туди потрапити, треба зізнатися в убивстві, ризикуючи дістати п’ять років дисциплінарної в’язниці. А де певність, що коротким перебуванням у Сен-Лорані — щонайбільше три місяці — пощастить скористався для втечі?