Але романтика подорожей вабить його. І вже 1929 року він здійснює два рейси на криголамі «Литке». Цей криголам проплив мало не півсвіту. Від Севастополя ішов через Чорне і Червоне моря, Індійський океан — до Владивостока. То був південний, тропічний рейс. А далі починався північний, арктичний — до острова Врангеля, куди влітку 1928 року не зміг пробитися корабель. Люди, які працювали на острові в експедиції, залишилися без запасу харчів, одягу, зброї. І ось «Литке» мав доставити в Арктику нових колоністів, радіостанцію, трирічний запас продовольства й одягу для експедиції. Проте у Владивостоці трапилося непередбачене. Сім редакцій журналів і газет хотіли направити в Арктику своїх кореспондентів, але на «Литке» могли взяти тільки одного. Лишався єдиний шанс — увійти до складу команди.
«Я звернувся з проханням, — писав Микола Трублаїні в книжці «До Арктики через тропіки», — щоб мене взяли за матроса, зважаючи на свій попередній морський досвід під час переходу з Севастополя до Владивостока. Але я міг бути тільки матросом другого класу, а для полярного рейсу добирали виключно матросів першого класу та ще з умовою, що такий матрос одночасно або водолаз, або тесляр, або пічник. Це для того, що в рейсі будуть потрібні водолази, а на о. Врангеля, коли будуватимемо будинок та склад, теслярі й пічники. На жаль, жодної з цих професій я не знав.
… Але якось, днів за три по прибутті до Владивостока, виявились дві вакансії, що, здавалось, я міг би їх обійняти: каструльником на камбуз або запасним кочегаром-днювальним кочегарки. І перша, і друга роботи надзвичайно важкі та до того ще й марудні. Зате особливих якихось здібностей не потребують. Я погодився йти кочегаром-днювальним».
Журналіст Трублаїні виявився акуратним, добросовісним членом команди. Разом зі своїми товаришами він з гідністю пройшов складні випробування арктичного рейсу. За роботу на криголамі «Литке» Миколу Петровича було нагороджено іменним значком.
Уже відомий журналіст, Микола Трублаїні дедалі настійніше звертається до власне художньої творчості. На початку 30-х років він видає перші книжки оповідань «Тепла осінь 1930-го» та «Бій за переправу». У канву творів лягли спостереження бувалого газетяра. Але щось не вдовольняло в цих творах самого М. Трублаїні. Він немов не зміг знайти притаманної саме його письменницькому голосу тональності.
І тут варто повернутися до вже згадуваних спогадів «Із записок молодого журналіста». Над сількором Трублаєвським готується розправа, він поспішає за порадою до свого товариша, але «біля райвику мене зустріла дітвора… Це мої маленькі приятелі. Я давав їм читати інтересні книжки і часто грався з ними біля сільбуду».