— Можу сказати, — і, сподіваюсь, ви мене зрозумієте, — цілком позитивно, хоч і не все схвалюю в діяльності наці. Як справжній німець, я люблю свою чудову батьківщину і скажу вам, що єдиний, хто зумів вивести Німеччину з того принизливого становища, в якому вона перебувала після Версаля, — це Гітлер, за що йому честь і хвала!.. Ми — велика нація, і всі спроби тримати нас у підлеглості даремні!..

— Дякую за відвертість. Дайте відповідь ще на одне запитання: чи знайомі ви з керівниками порту і працівниками митниці?

— Майже з усіма.

— В такому разі послухайте, які ваші основні обов'язки, і ще дещо… — Василь докладно, не шкодуючи часу, розповів Бремерові, що той має робити як місцевий представник компанії, і спитав, чи зможе він виконувати делікатні доручення, пов'язані з митницею.

— Зможу! Скажіть, що треба.

— Наш юрисконсульт пан Глауберг запрошує завтра ввечері кількох митних чиновників до ресторану. Прийдіть, будь ласка, й ви на цю товариську вечерю і спробуйте домовитися з ними про діло.

— Ви знаєте прізвища запрошених?

— Ні. Я познайомлю вас з Глаубергом, і він усе вам скаже. — Василь дійшов висновку, що особисто йому ні до чого знайомитися з митниками.

Видно було, що юрисконсульт і колишній моряк знали своє діло. Другого дня після зустрічі за вечерею з митниками вони удвох прийшли до Василя і переказали умови угоди: чиновникам митниці платити натурою в розмірі десять відсотків од всіх товарів. Отже, із ста мішків кави лишати їм десять, крім того, пропускати через митницю тридцять відсотків товарів і сплачувати належне мито. Це на той випадок, якщо раптом виникне потреба показати квитанції митниці.

Василь прийняв ці умови і посадив Карла Бремера за роботу.

Точно в умовлений день і годину танкер під панамським прапором зайшов у порт Гамбург. У його трюмах було десять тисяч тонн бензину і тисяча тонн мастила. Василя вільно пропустили на борт танкера, як уповноваженого нафтової компанії «Стандард ойл». Начальник порту сказав, що містер Кочек може приходити на танкер в будь-який час дня і ночі — охороні дано відповідні вказівки.

Капітан танкера Френк Бем, кремезний чоловік, морський вовк, запросив Василя в свою каюту, замкнув двері, передав йому пакет і попросив прочитати його й одразу ж повернути.

Василь, не розуміючи, в чому справа, здивувався такій таємничості. В пакеті був особистий лист Адамса. Шеф конфіденціально повідомляв, що, коли між Італією та Абіссінією виникне воєнний конфлікт, сенат, можливо, прийме закон про нейтралітет і заборонить американським компаніям поставляти стратегічну сировину країнам, які воюють. Нагадуючи, що нафта, бензин і мастила поряд із озброєнням, сталлю, свинцем, каучуком тощо належать до стратегічних матеріалів, містер Адамс пропонував своєму вповноваженому обміркувати, як обійти цей закон, постачаючи у великих розмірах пальне Італії, та спішно повідомити свої міркування. Далі шеф оповіщав, що компанія постановила збудувати в Гамбурзі кілька збірних бензосховищ, загальною місткістю сто тисяч тонн. Деталі цих сховищ компанія привозитиме з Америки, а монтуватиме їх акціонерне товариство «Фламме».