— Звіртесь на мене, для вас я зроблю все, навіть неможливе! — відповів Лемке.

Василь, як завжди, поклав продублювати відомості, добуті в оберштурмбанфюрера, щодо Австрії. Майор. Кольвіц із генерального штабу не тільки потвердив слова Лемке, але й назвав точну дату вторгнення в Австрію — 12 березня 1938 року.

І він не помилився: цього дня, на світанку, 8-ма німецька армія вдерлася на територію Австрійської республіки і, не натрапляючи на опір, швидко окупувала її. На другий день «імперським законом» Австрію було приєднано до рейху, а Гітлер звернувся до австрійців із балкона віденської ратуші з промовою: «Якщо з австрійського міста, де я народився, провидіння покликало мене керувати рейхом, то воно не могло не покласти на мене місію повернути мою дорогу батьківщину німецькому рейхові…»

В Берліні рейхсмаршал Герінг приймав по черзі послів іноземних держав і кожному говорив: «Канцлер Шушінг був несумлінний, і це змусило нас вчинити так, як ми тільки-но вчинили…»

Посол Англії Невіль Гендерсон, відомий своїми прогітлерівськими настроями, спробував заперечити. Він сказав Герінгові: «Але, пане маршале, якщо канцлер і був не досить благорозумпий, хіба це підстава для того, Щоб Німеччина вчинила таке грубе насильство?»

На це Герінг відказав: «Надто пізно! Гітлер уже у Відні…»

Ельза Браун постійно зустрічалася з Лізою, охоче брала у неї всякі подарунки, нарікала на гірку долю самотньої, всіма покинутої жінки, розповідала про свої біди… Боже мій! Гітлер остаточно покінчив з поняттям моралі і дав жінкам таку волю, про яку вони раніше і мріяти не могли… Тепер німкені, не побоюючись, що їх осудять, лягають спати з кожним стрічним чоловіком, а поважні матрони, матері сімейств, вважають за свій патріотичний обов'язок заводити молодих коханців із військових. Треба ж скрасити життя солдатів фюрера!..

— Подумайте, мадам, при цьому моральному занепаді, коли стають доступними молоді дівчата із гарних сімей, кому потрібна така літня жінка, як я? — То був крик душі фрау Браун.

Вона сказала, що відомості, які надходять в іноземний відділ націстської партії, стосуються головним чином Чехословаччини. Очевидно, у Франції та Англії примирилися з думкою, що Гітлер рано чи пізно захопить якщо не всю Чехословаччину, то значну частину її.

Відомий французький юрист, Жозеф Бартелемі, писав у газеті «Тан»: «Хіба варто жертвувати трьома мільйонами французів для того, щоб три мільйони чеських німців лишилися під владою Чехословаччини?»

Йому підспівувала англійська газета «Дейлі експрес». У статті під заголовком «Знову чехи» писалося: «Ми не любимо цієї братії. Неможливо, щоб англійський уряд узяв на себе зобов'язання змусити нас воювати за таку напіврозвалену державу, як Чехословаччина».