— Відвертість за відвертість: мені зовсім байдуже, для чого і для кого потрібні вам ці відомості! — посміхнувся оберштурмбанфюрер. — Тож не завдавайте собі клопоту, пояснюючи все… Те, про що пише ваш шеф, правда. Англійці завжди любили вести подвійну гру, але дзуськи — нашого фюрера не перехитруєш! Зовсім недавно я чув, як Розенберг казав Гессові в приймальній Гітлера, що англійці ніколи серйозно не думали домовлятися з росіянами — вони бояться більшовиків, як чорт ладану. А затіяли цю гру, щоб спіймати нас на гачок. Розенберг знає всі подробиці того, що робиться і говориться на цих переговорах із англійських же джерел… Признатися, я не цікавився переговорами англійців тут, у нас у Берліні, і звичайно ж не маю ніяких документів. Отже, я повинен зв’язатися з потрібними людьми, зробити деякі витрати…

— Я ж сказав вам, що грошей не пошкодую, — нагадав Василь.

— Розумію. Але ви знаєте, я люблю в усьому ясність. Яку суму ви могли б асигнувати на це діло?

— Краще, якщо ви самі назвете цифру.

— Три тисячі американських доларів. Без торгу, добре?

— Торгуватися не буду, хоч і дорогувато… Можу дати вам зараз тисячу доларів як аванс, решту потім. Майте на увазі, що відомості ці мені потрібні негайно. Ну, скажімо, за три дні. Бо, після того як опублікують комюніке про завершення переговорів, наші з вами відомості нікому не будуть потрібні.

— Комюніке? Ніякого комюніке не публікуватимуть! Ви забуваєте, що англійці продають не тільки росіян, але й своїх союзників — французів, Польщу теж. Щодо строку, то раніше ніж за три дні я нічого не встигну зробити.

— Через три дні, надвечір, жду вас тут. А тепер — чарочку коньяку. А втім, ні, краще дам вам дві пляшки чудового грецького коньяку «Метакса», і ви розіп'єте їх з друзями! — Василеві огидно було бачити в себе дома п'яну фізіономію есесівця.

Проводжаючи Лемке, він спитав:

— До речі, яке враження на гестапівців справило те, що я прогнав Глауберга?

— Його мало не посадили за те, що він такий ідіот і поводився як хлопчисько. Після спроби зробити у вас обшук, берлінські гестапівці дістали прочухана од високого начальства. Їм наказано бути з вами обережнішими. Тож спіть спокійно!

— Я й так сплю спокійно!..

У маленькій наріжній кімнаті, — це був Василів робочий кабінет, — на нього чекав Стамбулов.

— Ну як? — спитав болгарин.

— За три дні матимемо потрібні відомості, а може і деякі документи. Раджу вам, щоб уникнути якихось випадковостей, ці три дні не виходити на вулицю. Живіть у нас, відпочивайте…

У призначений час Лемке сидів у вітальні напроти Василя, пив маленькими чарочками коньяк і розповідав. Час від часу він діставав з кишені документи, що потверджували його слова, і передавав їх Василеві.