Василя мало цікавив зміст переговорів, він весь час думав тільки про одне: як передати комусь із делегації солдатський розмовник і переказати, що німецький генеральний штаб розробляє план нападу на Радянський Союз.

Василь і Ліза дійшли висновку, що є тільки один спосіб: Ліза піде в радянське посольство і віддасть якомусь відповідальному працівникові конверт для глави делегації.

Детально обмірковували план, подумали й про безпеку, якщо раптом агенти гестапо затримають Лізу, Ліза підготувала заяву на ім'я радянського посольства, в якій просила дати їй візу для поїздки в Ленінград провідати хвору родичку, — інакше чого б вона прийшла в радянське посольство? Якщо її запитають, чому заява лишилася в неї, вона відповість: не прийняли. Василь мав зупинити свою машину в провулку, недалеко од Бранденбурзьких воріт, і, порпаючись у моторі, чекати повернення Лізи. Якщо все обійдеться, вона триматиме сумочку в правій руці, якщо ні — в лівій. А коли її взагалі не буде протягом години, Василь поїде в американське консульство, щоб вжити заходів і звільнити її з допомогою О'Кейлі.

О десятій годині ранку на Унтер-ден-Лінден з'явилася елегантна дама і не поспішаючи попрямувала до радянського посольства. У вестибюлі відчинилося скляне віконце, і черговий спитав, що вона хоче.

— Мені треба поговорити з кимось із відповідальних працівників посольства, — відказала Ліза.

— В якій справі? — задали нове запитання.

— У надзвичайно важливій справі.

Віконце зачинилося, і Ліза побачила, як черговий підняв телефонну трубку й набрав номер. Вона не чула крізь грубе скло, про що говорить черговий. Поклавши трубку, він відчинив віконце, попросив Лізу зачекати.

— Зараз до вас вийдуть, — сказав він.

Хвилин через п'ять біля дверей, які вели у внутрішні приміщення, з'явився молодик в чудово пошитому костюмі. Він вклонився відвідувачці.

— Ви хотіли бачити співробітника посольства. Я вас слухаю, — сказав він по-німецьки.

— Тут? У вестибюлі?

— А чому б і ні?

— У мене важлива, дуже важлива справа, — не особиста, звичайно. Не могли б ви прийняти мене в своєму кабінеті?

— Ходімте! — Молодик розчинив перед Лізою двері, провів її в невеликий кабінет, посадив у крісло і сам сів навпроти.

— Я вас слухаю, — повторив він.

— Пробачте… але ви справді відповідальний працівник? — спитала Ліза.

Господар кабінету всміхнувся.

— Я третій секретар посольства.

— В такому разі прийміть цей конверт, — Ліза витягла із сумочки конверт і подала секретареві. — Передайте його якнайскоріше главі радянської урядової делегації… Тут повідомлення про те, що Гітлер доручив генеральному штабу розробити план нападу на Радянський Союз, і німецько-російський солдатський розмовник.