Що ж до численних відступів від магістрального сюжету, то вони передують розгорнутій у «Гуллівері» критиці сучасної авторові англійської держави. Адже саме вона зображена тут в образі корабля. Згідно з поясненнями сатирика, коли на корабель («державу») нападає кит («народні заворушення»), то у вигляді відволікаючого маневру йому скидають порожні діжки («всі системи релігії і політики»). Тим самим опосередковано визнається безглуздість політичного життя, яке лише супроводжує хід величезного корабля — абсолютистської держави, не впливаючи аніскільки на його шлях. Свіфт змальовує безсилля державної влади і бездарність державних мужів, фанатизм релігійних вождів і нетерпимість літературних критиків.
«Казочка про бочку», написана на початку його політичної кар'єри, дуже зіпсувала позиції Свіфта при дворі. Королева Анна, яка була водночас головою англіканської церкви, вже ніколи не змогла пробачити йому різкості цього твору, а це назавжди позбавляло його перспективи на високі церковні посади.
* * *
Почесне місце у світовій літературі Свіфт посів завдяки книзі «Мандри у різні віддалені країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів». Задум твору народився у гуртку лондонських дотепників, які придумували гумористичні історії від імені обмеженого ученого-педанта Мартина Скріблеруса (тобто «писаки»). До гуртку, що утворився у 1713–1714 pp., крім Свіфта входили також особистий лікар королеви Анни Джон Арбетнот, популярний поет, перекладач Гомера і редактор п'єс Шекспіра Александр Поуп і автор «Опери злиднів» («Beggar's Opera») Джон Гей. Підкреслено побутові оповідки мали приховану політичну спрямованість, яку чудово розпізнавали співвітчизники. Часто пародіювали офіційні документи чи індивідуальну мову політиків. «Скріблеруси» користувалися «промовистими» іменами. Так, Англія фігурувала під ім'ям Джона Булла («бик», друге значення жаргонне: «абсурд», «нісенітниця»), а Франція — Луї Бабуна (від «Бурбон») тощо[4]. Свіфт придумав опис мандрів цього персонажа до далеких країн. Саме вони стали імпульсом для створення його головного сатиричного шедевру. І хоча Свіфт видав свій твір анонімно, стиль Скріблеруса чітко вказував на автора.
Жанрову природу «Гуллівера», якого нерідко називають романом, визначити не просто. Треба мати на увазі, що Свіфт не ставив перед собою суто художніх завдань, він писав насамперед памфлет у річищі своїх попередніх творів. Але політична пристрасть і філософська глибокодумність у поєднанні з широкою ерудицією і стилістичною майстерністю призвели до блискучого художнього синтезу. Свіфт широко застосовував уже готові поетичні засоби, сюжетні мотиви і цілі ситуації з арсеналу всієї світової літератури (так само, як у «Казочці про бочку», він по-своєму опрацював відому новелу Боккаччо про три персні — див. день 1, новелу 3). Бажання зрозуміти приховану політичну і літературну основу робить читання твору справою непростою, але захоплюючою. В добу ж Свіфта ця смислова прозорість ситуацій і образів полегшувала читачеві сприйняття книги, а авторові давала змогу камуфлювати свої політичні натяки в незвичайному, комічному вигляді.