— Однак пастор не хотів їх непокоїти, — далі вела Клара. — Він тим часом поклав чекати повернення чоловіків. Та от коли Альберт Меген несподівано повернувся додому — його судно зайшло в дублінський док, — пастор, як на лихо, подався на другий кінець острова на хрестини. Була дев'ята година вечора, коли пастор, уже в халаті й капцях, почув цю новину. Він одразу скочив, звелів засідлати коня й подався як вітер до Альберта Мегена. Той саме збирався лягати і вже роззув одного чобота, коли тут об'явився пастор. «Ходімо зі мною, обоє йдіть», — сказав він віддихуючися. — «Чого це? Я страх натомився і лягаю спати!» — відповідає Альберт. «Вас треба законно повінчати», — каже пастор.

Альберт похмуро так подивився й каже: «Що це ви, пасторе, жартуєте?» — а собі думає та дивується — він згодом не раз про це розказував: «Невже пастор хильнув зайвої?» «Хіба ми не вінчані?» — питає Мінні. Пастор хитає головою. «І я не місіс Меген?» — «Ні, — відповідає пастор. — Ви не місіс Меген, а тільки міс Данкеп». — «Але ж ви самі вінчали нас», — каже Мінні. «І вінчав, і не вінчав», — відповідає пастор.

Тоді він і виклав їм усе чисто. Альберт узувся, й вони пішли з пастором. Їх і повінчали, як закон велить, — згодом Альберт Меген не раз був приказував: «Не кожному на Мак-Гілі щастило мати дві шлюбних ночі!»

Ще за півроку повернувся додому Еді Трой, і його з жінкою так само швиденько перевінчали. Тільки Семюел Данді все не приїздив — він перебував у трирічному плаванні, а потім його судно ще й довше затрималося; А на руках у його дружини вже був дворічний хлопчик, який і не бачив батька. Минали місяці, і дружина марніла з горя. «Не за себе думаю, — не раз казала вона, — а за бідного цього безбатченка. Коли яке лихо спіткає Семюела, то що з дитиною буде?»

Компанія Ллойд [36] оповістила, що «Логбенк» зник безвісти, і власники судна припинили виплачувати Семюеловій дружині його півплатні. Та найбільше її гнітило, що дитя тепер незаконне, і коли зникла остання надія на повернення чоловіка, вона разом з дитиною втопилася в затоці. І тоді сталася найбільша трагедія. «Логбенк» не загинув. Зазнали вони в дорозі всякого лиха, затримувалися не раз (дуже довго про те розповідати), — одне слово, то був один з тих непередбачених, забарних рейсів, що трапляються раз або двічі на півсторіччя. Мабуть, диявол, реготавши, аж за боки брався! Семюел повернувся з моря, і коли довідався новину, у нього щось обірвалося — чи то в серці, чи в голові. Другого ранку його знайшли на могилі жінки й дитини — він спробував укоротити собі віку. В історії острова Мак-Гіл ще не бувало таких страшних смертей. Він плював у лице пасторові, лаяв його і вмирав, так жахливо богохулячи, що ті, хто ходив коло нього, відводили очі, й руки їм тремтіли.