Сілверстайн допоміг їй звестися на ноги. Женев’єва сліпо скорилася: вона й досі була наче у владі сну. Сілверстайн узяв її за руку й підштовхнув до виходу.

— Чому ти не поцілуєш його? — крикнула Лоті, і смутні її очі спалахнули докором.

Женев'єва слухняно зупинилася, схилилась над нерухомим тілом і притулилася вустами до теплих ще губ. Двері розчинилися — і вона ввійшла до другої кімнати. Там стояла сердита місіс Сілверстайн, яка ще дужче розлютилася, побачивши Женев'єву в чоловічому вбранні.

— Ну, що я тобі казала, га? — люто напала вона на Женев'єву, — Що я тобі казала? Потрібен був тобі боксер? Тепер твоє ім'я пропишуть по всіх газетах. Прийти на змагання у чоловічому вбранні! Ох ти, паскудо! Ох ти…

Та враз з очей їй ринули сльози, голос урвався, і, простягти гладкі руки, незграбна, смішна, але свята в своїм матернім почутті, вона кинулася до закляклої дівчини й притиснула її до грудей. Якісь незугарні пестливі слова злітали їй а уст, і вона, тихо похитуючись, заходилася гладити Женев'євине плече своєю великою важкою рукою.

БІЛОЗУБ Повість

БІЛОЗУБ

Повість

ЧАСТИНА ПЕРША ПУСТЕЛЯ

ЧАСТИНА ПЕРША

ПУСТЕЛЯ

Розділ І УСЛІД ЗА ПОЖИВОЮ

Розділ І

УСЛІД ЗА ПОЖИВОЮ

Темний ялиновий бір похмуро чорнів уподовж обох берегів замерзлої річки. Недавній вітер зірвав із дерев біле покривало інею, і тепер вони мовби тулилися одне до одного, чорні й зловісні в сутінках надвечір'я. Глибока незмірна мовчанка панувала над країною, а сама ця країна була така пустельна й непорушна, така самотня і холодна, що від неї навіть тугою не віяло. Тут чувся сміх, але страшніший за всяку тугу, — сміх невеселий, як сфінксів усміх, сміх, як мороз, холодний і пройнятий жахом перед неминучістю. То владна, затаєна в собі споконвічна мудрість глузувала з життя, з марних його поривань. То була Пустеля, жорстока, льодосерда північна Пустеля.