— Зачекаймо, поки я доберусь до гака й ти видерешся до мене. Все готове?

— Так.

Гас рвонувся вгору, наче кіт, і щосили подерся вперед, а його товариш помалу попускав мотузку. Спочатку Гас рухався досить швидко, тоді повільніше і повільніше. Ось йому залишилося п'ятнадцять футів до гака, потім десять, вісім… та посувався він тепер зовсім повільно. Газард дивився на Гаса з заглибини, і його поймали зневага до товариша й прикре розчарування. Адже, як дивитися — це таке легке діло! Ось Гасові лишилося п'ять футів, а тоді ще одне напружене до болю зусилля — і всього чотири. Та як зостався йому до гака тільки один ярд, Гас зовсім спинився, тобто не те, що спинився — він крутивсь як вивірка в колесі, — але не посувався далі, а лише втримувався, відчайдушно чіпляючись, на поверхні Бані.

Було очевидно, що спроба не вдалася. Тепер постало питання, як урятуватися. Раптовим рухом, як кішка, Гас перевернувся спиною до кручі, вперся п'ятою в невеличку, мов блюдечко, ямку й сів. Мужність його раптом де й поділася. День нарешті проник і на дно долини, і хлопця перелякала страшенна височина.

— Вперед, хапайся за гак! — наказав Газард, але Гас тільки покрутив головою.

— Тоді спускайся!

І знову Гас покрутив головою. То було тяжке випробування: сидіти на краю безодні, втративши звагу й надію.

Але й Газарда, що лежав досі безпечно в розколині, теж чекало не легше випробування, хоча й інакшого характеру. Коли Гас почне спускатися вниз, — а йому незабаром доведеться, — то чи зможе він, Газард, вчасно вибрати ослаблену мотузку і потім чи втримається на місці, коли Гас рвоне його, летячи в безодню?

Навряд… Ось він лежить тут, ніби в безпеці, а насправді теж приречений на смерть. Потім у нього зродилася спокуса: а чом не відв'язати мотузку від себе? І він буде врятований, хоч би там що. Це був дуже простий спосіб викрутитись. Навіщо гинути обом? Однак така спокуса не могла побороти гордої натури його раси, та й власної його честі. Тож він і не відв'язав мотузки.

— Спускайся! — наказав Газард. Але Гас наче закам'янів.

— Спускайся! — погрозив Газард — Або я сам стягну тебе вниз. — І злегка потяг за мотузку, щоб показати, що він не жартує.

— Не смій! — просичав Гас крізь зціплені зуби.

— Ще й як насмію, якщо сам не спустишся! — І Газард знову смикнув за мотузку.

Щось розпачливо буркнувши, Гас рушив униз, намагаючись держатися чимдалі від краю, щоб не зірватись у прірву.

Майже в захваті від власного самовладання, Газард, напруживши всі почуття, змотував ослаблений мотуз моторно й швидко. Потім, коли мотуз почав натягатися, він зібрав докупи всю силу й уперся. Його до половини витягло з заглибини. Але він тримався міцно, і Гас, описавши коло, в якому Газард правив за центр, а мотузка за радіус, приземлився на самісінькому краю Сідловини з південного боку. За кілька секунд Газард уже простягав йому флягу.