Отже, мимоволі доводиться робити висновок, що Прірва — це достоту величезна людовбивча машина, і коли я йду там глухими завулками, де попід дверима сидять ситі ремісники, я знаю, що їхнє майбутнє чорніше, ніж у тих чотирьохсот п'ятдесяти тисяч безнадійно пропащих бідолах, що конають на дні ями. Ті принаймні вже при сконі, тоді як ці ще мають пройти через повільну передсмертну агонію, що розтягнеться на два чи й три покоління.

А проте люди з них цілком доброякісні. Є в них завдатки всіх людських талантів. За відповідних умов їхній рід міг би проіснувати сторіччя, і великі люди, герої та митці, вийшли б з-поміж них і зробили б наш світ кращим.

Я розмовляв з однією жінкою, типовим представником тих, що, викинуті з свого тихого завулка, почали фатальне падіння на дно. Її чоловік слюсар, член спілки механіків. Що механік з нього абиякий, свідчить його неспроможність знайти сталу роботу. Він не має досить ні енергії, ні заповзятливості, щоб утриматись на доброму місці.

У подружжя дві дочки, і всі вчотирьох вони живуть у двох конурах, званих з чемності «кімнатами», що за них платять сім шилінгів тижнево. Плити в них нема, і варити доводиться на одинарному газовому пальнику в коминку. Люди вони не заможні, то й не можуть дозволити собі таку розкіш, як необмежену подачу газу; отже, їм спеціально встановлено хитру машинку: вкинеш пенні в шпарину — починає йти газ, а тільки вигоріло на пенні, зараз же він автоматично перекривається.

— У змиг ока на пенні вигорає, — поскаржилась вона, — а воно ще й на половину не зварилось!

Роками живуть вони надголодь. День у день встають із-за столу, не наївшись досхочу. А вже як чоловік котиться по похилій, то хронічне недоїдання — важливий чинник, що прискорює занепад.

А працює ця жінка, мов каторжна. Від пів на п'яту ранку і до пізньої ночі гибіє над сукняними спідницями з підкладкою і двома шлярками — дванадцятка за сім шилінгів, — так вона мені розповідала. Ви собі уявляєте? — сукняні спідниці з двома шлярками, дванадцятка за сім шилінгів! Тобто 1 долар 75 центів, або 143/4 цента за спідницю!

Її чоловік, щоб одержувати роботу, мусить належати до профспілки, де щотижня треба вносити шилінг і шість пенсів. А під час страйків, якщо він припадком має тоді роботу, мусить подеколи сплачувати у фонд взаємодопомоги аж по сімнадцять шилінгів.

Старша дочка підсобляла у кравчині за шилінг шість пенсів на тиждень — тридцять сім з половиною центів на тиждень або трохи більше як п'ять центів на день. Одначе, коли роботи стало обмаль, її звільнили, хоч брано її за таку низьку платню з умовою вивчити на кравчиню. Після того вона три роки працювала у велосипедному магазині, де заробляла п'ять шилінгів у тиждень, і ходила пішки по дві милі на роботу й назад, і ще її штрафовано за спізнення.