І ось тоді це й сталось. Дрібниця, як прослідкувати до першопричин; може, після сніданку лейтенантові трохи завадило, чи то він пізно ліг минулої ночі, може, притисли його кредитори, чи командир вишпетив. Досить того, що саме в цей день лейтенант був дражливий. Наш матрос разом з іншими натягав фок-ванти.

Тепер ще зауважте, що моряк прослужив понад сорок років, мав три нашивки за добру службу, Хрест Вікторії за бойові заслуги; отже, він не міг бути зовсім нікудишнім матросом. Лейтенант був дражливий; лейтенант обізвав його… ну, не дуже-то делікатними словами. Ішлося там про матросову матір. Коли я був ще хлопчиськом, наш хлоп'ячий кодекс честі наказував нам битись нещадно, якщо хто наважувався так скривдити наших матерів, і не один у моїх краях наклав головою за такі слова.

А лейтенант образив матроса саме так. І як на те, в цю мить у матроса в руках був залізний важіль чи лом. Не роздумуючи, він огрів ним лейтенанта по голові, і той беркицьнув за борт.

А далі — ось власні матросові слова:

— Я побачив, що накоїв. Я знав Статут і сказав собі: «Тут тобі й каюк, Джеку, так що давай». І стрибнув за ним слідом, мовляв, потоплю його і сам потону. Так би воно й вийшло, та тільки тут нагодилася шлюпка з нашого флагмана. Нас витягли нагору, а я все ще цупко тримаю його та гамселю кулаком. Це мене й погубило. Коли б я не бив його, то міг би ще сказати, що, схаменувшись, я кинувся рятувати його.

Потім був військовий трибунал, чи як там називається їхній суд. Моряк зачитав свій вирок, слово в слово, так наче багато разів з гіркотою повторював його сам для себе й завчив напам'ять. Ось як звучав той присуд, винесений в ім'я дисципліни та пошани до офіцерів, котрі не завжди бувають джентльмени, ця кара чоловікові, винному в мужності: розжалувати в прості матроси, позбавити всіх належних йому премій та всіх прав на пенсію; відібрати Хрест Вікторії; звільнити з флоту з доброю характеристикою (оскільки це була його перша провина); дати півсотні канчуків і засадити на два роки у в'язницю.

— Краще б мені було втопитися в той день, бігме, краще! — закінчив він. Черга, тим часом посунулася, і ми завернули за ріг.

Нарешті стало видно двері, куди партіями впускали злидарів. І тут я почув разючу новину: діялось це в середу, а до ранку п'ятниці нас нікого не випустять. До того ж затямте, о курці: нам не дозволено вносити з собою ні крихти тютюну. Його ми повинні будемо здати при вході. Часом, сказали мені, його повертають при виході, часом знищують.