Не заходячи в дальшу суперечку, цей чоловік на майл-ендському пустирі показав своїм товаришам, що коли на одне місце два претенденти, платня мусить падати. Якби він колупнув глибше, то переконався б, що навіть профспілка, скажімо, з двадцяти тисяч членів не втримає платню від падіння, якщо двадцять тисяч безробітних пориваються витіснити профспілчан. Добре це ілюструє теперішня демобілізація і поворот додому солдатів з Південної Африки. Десятки тисяч їх потрапили в безнадійну скруту, поповнивши лави армії безробітних. По всій країні платня в цілому падає, а це породжує трудові конфлікти й страйки. З цього користають безробітні, що залюбки підхоплюють інструменти, покидані страйкарями.

Страшенний визиск, злиденні заробітки, легіони безробітних і величезна кількість бездомних та безпритульних — все це неминуче, коли охочих до роботи більше, ніж робочих місць. Ті чоловіки й жінки, що їх я здибав на вулицях, у шпичаках і на дармівщинї, опинились там не тому, що то «легке життя». Я досить докладно змалював тамішні недогоди, щоб показати, що таке життя аж ніяк не назвеш «легким».

В Англії, як показує тверезий розрахунок, краще працювати за двадцять шилінгів на тиждень, регулярно харчуватись і мати постіль уночі, аніж никати вулицями. Той, хто никає вулицями, дізнає більших страждань, працює тяжче і одержує в результаті менше. Ви вже знаєте, як проводять вони свої ночі і що тільки фізичне виснаження заганяє їх до робітного дому «на перепочинок». А в робітному домі не перепочинеш на дурничку. Надерти чотири фунти клоччя, набити тисячу фунтів каміння чи виконувати найбридкішу роботу за жалюгідний притулок і харчі — безоглядне марнотратство з боку тих, що йдуть на це. А з боку влади — це чистісінький грабунок. Вона дає робітникам за їхню працю менше, ніж приватний підприємець, що в нього платня за ту саму роботу забезпечила б робітникові ліпшу постіль, ліпшу їжу, кращий настрій, і понад усе — більшу свободу.

Отож я й кажу, що вчащати до робітного дому — марнотратство. А що злидарі й самі це знають, видно з того, як вони уникають його, доки не зажене їх туди фізичне виснаження. Тобто йдуть туди не тому, що зневірились у роботі. Якраз навпаки: зневірившися в бродяжництві. В Сполучених Штатах волоцюга майже завжди зневірений у роботі. Він має бродяжництво за легший спосіб життя, ніж роботу. Але в Англії не так. Тут сильні світу роблять все можливе, щоб відбити охоту до бродяжництва, і тутешній волоцюга, справді, вкрай зневірений у «легкому хлібі». Він знає, що за два шилінги денно, — це становить п'ятдесят центів, — він тричі сито поїв би, мав би на ніч постіль та ще й у кишені завалялося б сяке-таке пенні на дрібні витрати. Він радий був би працювати за ті два шилінги, аби не йти по милостиню до робітного дому, бо ж і робота була б легша, та й не поводилися б із ним так принизливо. Однак він не працює, бо робітників більше, ніж робочих місць.