— Як почуваєтесь? — запитав той, що сидів за кермом.

— Сьогодні краще, — відповіла людина в пенсне і додала: — Вчора в Кельні вісімнадцять чоловік покінчило життя самогубством.

— Це рекордна цифра.

— Ні, середня в ті дні, коли дме фен[1].

— Фен — привид, що приносить нещастя… Містика якась.

— Фен приносить значне пониження тиску: і серце, і нерви не витримують. Усе це має наукове пояснення.

— Коли я повинен їхати, шеф?

— Завтра. Треба змусити цих писак забиратися звідси геть, і то якнайшвидше.

— Я це влаштую, шеф.

— Що ти вмієш?

— Убивати.

— А ще?

— Ще раз убивати.

— Цього разу, мабуть, доведеться обійтися без нього.

Промінням жовтих фар «мерседес» розтинав темінь прохолодної ночі.

Позаду лишився тихий Бад Годесберг. Безлюдно було о цій порі в Бонні. Його зелені вулиці, здавалося, вимерли.

— Припустимо, я змушу їх забратися геть звідтіля, але після газетного галасу знайдуться інші охочі відімкнути «підводний сейф», — зауважив той, хто вів машину.

— Моя людина там буде раніше. Я вже підшукав кандидатуру.