А Ролф нинішній справжнім чаклуном. Усе сталося так швидко, що Калікін не встиг наніть відчути, пережити цей так довго очікуваний момент. Потім він відвів Ролфа в медпункт, у сотий раз подякував, побажав швидше одужувати і пішов шукати Людвіга. Побачив його з вікна — старший Улл йшов мостками до «Крістіни». Догнав на причалі і попросився в десятку, що йшла з ним. Людвіг не заперечував, спитав тільки, чи вміє він ходити на лижах.

Біля «Крістіни» стояла Інгрід. Коли Людвіг зайшов до рубки, вона наблизилась до Касяна і сказала: «Я буду чекати тебе, Кассію. Повертайся…» — «Тепер тобі доведеться доглядати за Ролфом. Він зовсім кволий, втратив багато крові». — «Повертайся, любий». Інгрід поцілувала, пригорнулась до нього, завмерла на мить. Кров ударила Касяну в лице, він готовий був провалитися крізь землю — поруч стояв Людвіг і, посміхаючись, простягав йому в'язанку стофікса. Невже він нічого не помітив? До радощів примішувалось почуття ніяковості, навіть вини.

Десятка бігла на північний захід уже близько години, люди потомилися. Коли висока скеля закрила всіх од вітру, Улл підняв руку. Загін зупинився.

— Перекур, чи що? — важко дихаючи, спитав Касяп.

— Відпочивати п'ять хвилин.

Було видно, що темп бігу, який вони взяли спочатку, нелегко витримує і сам командир, хоч у десятці він був міцнішим за інших. Не сходячи з лижні, бійці почали доставати, хто курево, хто флягу з водою, а хто, зачерпнувши долонею розсипчатого снігу, намагався вгамувати спрагу. Рюгос, що йшов за Касяном, повис на палицях, даючи відпочинок ногам. Відчувалося, що перший марш-кидок забрав у всіх немало сили. Касяну стало легше. Зрозумів: стомився не лише він, стомились і інші. Зняв рукавицю, витер спітніле, бурякове від напруги лице і, як Рюгос, повис на палицях. Те, що чекало попереду, вже не видавалось таким страхітливо неможливим, як раніше. Більш за все в поході Касян боявся стати тягарем, морокою, гирею на ногах у А годні га і його хлопців. Та поки що пес, здається, йшло як у інших.

— Присвіти мені, Яне, — почув він прохання командира, що вже встиг дістати з-під маскхалата планшет з картою. — Перевіримо маршрут.

— Тут перевіряй, не перевіряй, а коли так підемо далі — за дві години вийдемо до Грен-Гарбура, — сказав Касян, увімкнувши ліхтарик.

— Нам треба вийти не просто до фьорда, а до Баренцбурга. «Бофорт» упав десь на західному березі. Їхній підводний човен може опинитись там раніше, і тоді ті, хто вже прийшов на місце катастрофи, спокійно, без клопоту, попливуть в Лонгір, а ми залишимось з носом. Ми повинні прийти туди раніше човна і перекрити їм шлях на його палубу. Розумієш? У цьому вся складність завдання.