Біля самих дверей він зустрів Алана, який саме заходив у кімнату; вони позадкували і втупили один в одного очі, мов незнайомі собаки. Обидва були малі на зріст, але в цю хвилину наче виросли від свідомості власної гідності. Кожний мав шпагу і рухом стегна вивільнив руків'я, щоб можна було легше вихопити клинок.

— Містер Стюарт, коли не помиляюсь? — сказав Робін.

— Слушно, містере Макгрегор. Це ім'я, якого можна не соромитись, — відповів Алан.

— Не знав, що ви в моїх краях, сер, — протяг Робін.

— Я вважаю, що перебуваю в країні моїх друзів, Макларенів, — відповів Алан.

— Як сказати, — кинув той. — На це можна дещо й заперечити. Між іншим, я чув, що ви майстер володіти шпагою.

— Якщо ви не народилися глухим, містере Макгрегор, то, мабуть, чули про мене куди більше. Та не я один в Аппіні вмію носити шпагу. Коли мій родич і зверхник Ардшил не так уже й багато років тому розмовляв з джентльменом, що мав ваше ім'я, я щось не чув, щоб Макгрегор узяв гору.

— Ви маєте на увазі мого батька, сер? — перебив його Робін.

— Авжеж. Та це мене не дивує, — вів далі Алан. — Джентльмен, про якого я кажу, мав погану звичку додавати слово «Кембл» до свого імені.

— Мій батько тоді вже доживав свій вік, — обурився Робін. — Двобій був нерівний. Ми з вами складемо кращу пару, сер.

— Я теж так гадаю, — погодився Алан.

Я вже майже приготувався схопитися з ліжка, а Дункан не відходив від цих бойових півнів, готовий утрутитись при першій-ліпшій нагоді. Та коли ми почули останні слова, чекати далі було нічого. І Дункан зі сполотнілим обличчям кинувся між ними.

— Джентльмени! Я думав про зовсім інший поєдинок. Ось флейта, а ось два джентльмени, обидва уславлені музики. Давно вже йдуть суперечки про те, хто з вас краще грає. Сьогодні вам трапляється чудова нагода вирішити це питання.

— Що ж, сер, — кинув Алан, звертаючись іще до Робіна, з якого не зводив очей, так само як і Робін з нього, — що ж, сер, — повторив він, — здається, й справді я чув щось таке. А ви, кажуть, добрий музика?

— Я граю, як Макрімон! — вигукнув Робін.

— Дуже сміливо сказано, — зауважив Алан.

— Раніше мені доводилось виправдувати й сміливіші порівняння, — заявив Робін, — і то маючи справу з кращими супротивниками.

— А це легко перевірити, — сказав Алан.

Дункан Ду поспішив винести флейти, які становили його основну власність, а також поставив перед гостями шинку з баранини і пляшку того напою, який називають атольським бровзом. Готують цей напій зі старої горілки, процідженого меду і свіжих вершків, змішаних у певному порядку й пропорції. Супротивники ще не могли охолонути від войовничого запалу, проте обидва сіли один проти одного біля вогню, виявляючи надмірну ввічливість. Макларен умовляв їх покуштувати його баранину й бровз, нагадавши, що дружина його родом з Атолу і відома повсюди своїм умінням готувати цей напій. Але Робін відмовився від частування, заявивши, що це шкодить диханню.