— Я навіть зроблю так, як каже Горацій, сер, — відповів я, всміхнувшись, — і прямо введу вас in medias res[79].

Він кивнув головою, очевидно, задоволений, бо вжив цю латинську цитату, щоб перевірити мене. Хоч такий початок трохи підбадьорив мене, кров ударила мені в обличчя, коли я додав:

— У мене є підстави думати, що я маю якісь права на маєток Шооз.

Правник дістав з шухляди теку з паперами і, розгорнувши її, поклав перед собою.

— Слухаю вас, — мовив він.

Та я випустив свій останній набій і сидів мовчки.

— Ну, ну, містере Балфор, — сказав він, — треба розповідати далі. Де ви народились?

— В Ессендіні, сер, — буркнув я, — у тисяча сімсот тридцять третьому році, дванадцятого березня.

Він, очевидно, звіряв мої свідчення по своїй теці, але я не знав, що це означало.

— Ваші батько й мати?

— Моїм батьком був Александер Балфор, шкільний учитель в Ессендіні, а мати — Ґрейс Пітаров; здається, вона була родом з Анґусу.

— А ви маєте папери, що засвідчують вашу особу?

— Ні, не маю, але вони є у містера Кембла, священика, і їх легко можна дістати від нього. Містер Кембл може також засвідчити мою особу сам. А крім того, я не думаю, щоб моєму дядькові спало на думку зрікатися мене.

— Ви маєте на увазі містера Ебінізера Балфора? — спитав містер Ренкейлор.

— Авжеж, його, — відповів я.

— Ви бачилися з ним? — поцікавився містер Ренкейлор.

— Він приймав мене у своєму власному домі, — сказав я у відповідь.

— А вам доводилось коли-небудь стикатися з чоловіком на ім'я Гозісен? — розпитував далі правник.

— Доводилось, сер, — мабуть, на кару за свої гріхи, — відповів я, — бо саме з його наказу і за дорученням мого дядька мене викрали на очах у жителів цього міста і вивезли в море, де я мало не загинув під час суднотрощі. Після того мені довелося зазнати багато злигоднів, і тепер я стою перед вами в цьому жалюгідному лахмітті.

— Ви кажете, що була суднотроща, — промовив Ренкейлор. — Де це сталося?