— Небезпека? — перепитав я. — Небезпека від кого? Від Нортмора?

— Ні, ні, — відказала вона. — Невже ви гадаєте, що я сказала йому щось після цієї вашої розповіді?

— Не від Нортмора? Тоді від кого? І яка це небезпека? — здивувався я. — Мені нема кого боятися.

— Ви не повинні розпитувати мене, — була її відповідь, — бо я не вільна звіритись вам. Просто повірте мені й виберіться звідси. Повірте мені й виїдьте, якомога швидше, швидше, бо життя ваше під загрозою.

Наганяти страху — але в такий спосіб важкувато здихатись юнака, коли він має характер. Моя затятість ще й посилилася після всього того, що сказала дівчина, і я вирішив, що залишитись — це для мене питання честі. А її піклування про мою безпеку тільки скріпило мене на цій думці.

— Не оцініть це, як мою нав'язливість, панночко, — відказав я, — але якщо Ґреден — дуже небезпечне місце, то ви, безперечно, теж ризикуєте, залишаючись тут.

Вона тільки глянула на мене докірливо.

— Ви і ваш батько… — мовив я далі, але вона не дала мені докінчити.

— Мій батько! А звідки ви знаєте, хто мій батько?

— Я бачив вас двох разом, коли ви висадились на берег, — пояснив я і — не знаю чому, але ця відповідь задовольнила і її, і мене, бо воно ж таки була правда. — Але, — поновив я мову, — вам нема чого мене боятись. У вас, очевидно, є причини зберігати таємницю, то повірте ж мені, що я збережу її так само надійно, як би вона була похована зі мною у Ґреденській драговині. Я довгі роки мало з ким спілкуюся, єдиний мій товариш — кінь, але і його, бідолахи, нема зараз біля мене. Тож ви бачите, що цілком можете здатися на моє мовчання. Тільки скажіть мені правду, люба моя леді, — ви в небезпеці?

— Містер Нортмор каже, що ви порядна людина, — промовила вона, — і я повірила в це, коли вас побачила. Я скажу вам лише одне: ви маєте рацію. Ми в страшній, страшній небезпеці, і ви теж зазнаєте цієї небезпеки, лишаючись тут.

— Он як! — озвавсь я. — То ви чули про мене від Нортмора. І як же він схарактеризував мене?

— Я запитала у нього про вас учора ввечері, — відповіла дівчина. — Я вдала… — вона затнулась на хвильку. — Я вдала, ніби познайомилася з вами колись давно, і говорила вам про нього. Це неправда, але ж я не могла сказати інакше, бо тоді виказала б вас — ви своїм проханням поставили мене в скрутне становище. Але він дуже хвалив вас.

— Якщо так, то… ви дозволите мені запитати у вас одну річ? Ця загроза йде від Нортмора?

— Від містера Нортмора? — скрикнула вона. — О, ні! Це йому самому теж загрожує!

— І ви при цьому пропонуєте мені втекти звідси? — мовив я. — Не надто ж ви високої думки про мене.