Тридцять літ буяла novel. Інтроспективна поезія Роберта Бровнінґа, — другий ступінь лірично-філософської романтики Шеллі і Кітса, — потужний Свінбернів класицизм, містичний медієвізм прерафаелітського братства, не вийшовши поки що за межі віршованої мови і малярства, не завадили неподільним тріумфам реалізму в романі. Він похитнувся лиш одночасно із зрушенням державних та суспільних підвалин вікторіанської Англії, в сімдесятих роках, коли її свідома острівна відокремленість доходила краю в мистецтві, так само як і в побуті. Королівство двох європейських островів з розпорошеними по всьому світу колоніями почало тоді перебудовуватися на одностайну імперію. Родовите шляхетство швидко поступалося місцем верховодам комерції і промисловості, в затишок, королівських ідилій» вдирався стугін машин, гомін страйків. Чимраз гучніше висловлювались думки про потрібність і можливість реформ. З порога нової доби види їлась вільна далечінь прийдешнього, принадна й загрозлива, ладна здійснити палкі прагнення і здібна на руїнницький підступ. Люди таких антрактів в історії втрачають рівновагу своїх статечних попередників, багато сперечаються, кидаються наосліп творити нові цінності і нові ідеали. їх мистецтву властива несталість — тим затяжніша, чим довше тривав період спокою, бо старі художні форми не відмирають відразу, а зрушений грунт не зразу приймає нове.
Сімдесяті і вісімдесяті роки 19-го віку саме й були яскравою перехідною смугою в розвитку англійського письменства, зокрема роману. Ні великосвітський Мередіт, ні сільський Гарді, останні вікторіанці, ще не сказали на ту пору свого кращого слова. В жанрі novel писав і занглізований американець Генрі Джеймс, заплутуючись дедалі безпорадніше в павутинні психологічного аналізу. З творчістю ж найпізніше прибулих — Джорджа Ґіссінґа, що вподобав собі мізерію лондонської бідноти, та Джорджа Мура, який на той час удавав із себе натураліста, — від побутового роману відгалузилося ще дві парості. Але необмеженій владі реалізму вже приходив кінець. Як вісниця майбутнього оновлення суспільства і роману року 1872 з'явилася і не пройшла непомічена утопія «Erewhon» Семюеля Батлера, щоправда, зрозумілого й оціненого належно тільки в 20-му віці. Згодом Волтер Патер в «Епікурейці Марії» та «Примрійних портретах» переклав таки високий романтичний пафос Рескіна і прерафаелітів на куту мову розповідної прози. Його успіх виявив, що молодша генерація сприймає життя багато романтичніше, ніж те дозволяла громадська думка. Скрізь по літературних салонах і світських вітальнях пішла слава про естетів і естетство. Вільям Морріс дав привід до жвавіших пересудів своїм пристрасним і войовничим естетичним реформаторством, збираючи навколо себе в авдиторіях тана міських майданах юрби ворогів і прихильників. Незабаром Вайлд, символісти і декаденти рішучим викликом ухваленим смакам притягли увагу ще ширших кіл до нового руху.