* * *

В канцелярії все скінчилося дуже швидко. Якийсь фельдфебель із масними після обіду губами, з дуже поважною міною, подаючи Швейкові й Водічці папери, не проминув нагоди, щоб не виголосити до обох промови. Апелюючи до їхнього військового духу, цей «васерполяк»[160] пересипав свою мову різними слівцями зі свого діалекту, як, наприклад: «marekvium», «glupi rolmopsie», «kraijcova sedmina», «svina porypana» i «dum vam bane na mjesjnuckovy vasi gzichty»[161].

Кожного відправляли до його частини. Швейк, прощаючись з Водічкою, сказав:

— Тільки-но війна скінчиться, приходь мене провідати. Мене можеш знайти щовечора від шостої години на Боїшті в пивниці «Під чашею».

— Звісно, прийду, — відповів Водічка. — А катавасія там якась буде?

— Там кожного дня щось трапляється, — запевнив Швейк. — А якби там і було тихо, то ми вже щось улаштуємо.

Друзі розійшлися, і коли вже були досить далеко один від одного, старий сапер Водічка гукнув услід Швейкові:

— Так ти ж гляди, коли я прийду, не забудь улаштувати там якусь вечірку з танцями.

А Швейк на це відгукнувся:

— Конче приходь, як уже та війна скінчиться.

Розійшлися ще далі, і знову за якусь хвилину з-за рогу другого барака почувся голос Водічки:

— Швейку, гей, Швейку, а яке пиво в тій пивниці?

І, як відгомін, покотилася Швейкова відповідь:

— Великопоповицьке!

— А я думав, що сміховське! — кричав здалеку сапер Водічка.

— У них там є й дівчата! — кричав Швейк.

— Отже, по війні о шостій годині вечора! — горлав знизу Водічка.

— Приходь краще о пів на сьому, бо я можу десь забаритися! — відповів Швейк.

Потім уже зовсім здаля ще раз озвався Водічка:

— А о шостій годині не зможеш?