Під час пошуків квартир виявилося, що Лісковець — дуже велике село, але справді до краю висмоктане війною. Хоч воно й не потерпіло від пожеж, — обидві воюючі сторони якимось чудом не втягли його в сферу воєнних операцій, — але саме тут розмістилась людність зовсім знищених сіл Хирова, Грабова і Голублі.

По деяких хатах жило до восьми родин. Грабіжницька війна, одна з фаз якої прошуміла над ними, як дикі хвилі повені, штовхнула їх у безпросвітні злидні.

Довелося розмістити роту в невеличкій зруйнованій гуральні на другому кінці села, там у бродильні вмістилася лише половина роти. Решту по десять чоловік розташували в кількох садибах, куди заможні шляхтичі не пускали бідну голоту, яку війна позбавила своєї землі. Штаб роти з усіма офіцерами, фельдфебелем-рахівником Ванеком, з денщиками, телефоністами, санітарами, кухарями і Швейком оселився в будинку місцевого священика, який також не впустив до себе ані одної зубожілої родини з околиці, тому й мав досить вільного місця.

Це був високий, сухорлявий літній чоловік у вилинялій і засмальцьованій сутані. Він зі скнарості майже нічого не їв. Батько виховував його у страшній ненависті до росіян, однак цю ненависть немов корова язиком злизала після відступу росіян, коли в село прийшли австрійські війська. Вони пожерли всіх його гусей і курей, яких росіяни не чіпали, хоч у нього й мешкало кілька бородатих забайкальських козаків.

Коли ж до села вступили угорці й вибрали з вуликів увесь мед, він ще більш розсердився на австрійські війська. Тепер він з великою ненавистю дивився на своїх несподіваних гостей, і йому справляло велику приємність ходити навколо них і, знизуючи плечима, повторювати:

— Нічого не маю, я абсолютний жебрак. Ви, панове, не знайдете у мене й скибки хліба.

Найсмутніша міна при цьому була в Балоуна. Він трохи не розрюмсався над такою нуждою. В його голові безнастанно мріло неясне уявлення про якогось підсвинка, золотава шкірка якого хрумкає на зубах і смачно пахне. Балоун весь час дрімав у кухні отця духовного, куди інколи заглядав сухорлявий високий підліток, що був водночас і наймитом, і кухарем. Він дістав суворий наказ слідкувати, щоб з кухні, боронь боже, чого-небудь не поцупили.

Балоун і в кухні нічого не знайшов, крім папірця з кмином, що лежав на сільничці, він миттю всипав той кмин собі в рот. Пахощі кмину пробудили в нього смакові галюцинації про підсвинка. На подвір’ї невеличкої гуральні за будинком священика горіли вогні під казанами польової кухні, кипіла вода, але в тій воді нічого не варилося.