Згадуючи подробиці свого видіння, я здригався від однієї думки про необхідність пройти берегом цього озера.

Я роззирнувся на всі боки.

Якщо йти ліворуч, ми або впремося в озеро, або маємо рухатися вздовж нього, поки не досягнемо лісу, де, напевно, заблукаємо.

Праворуч уся земля була покрита терняком і густою травою, непрохідною для пішоходів, особливо в нічний час.

Я озирнувся. Там за кілька сотень ярдів від нас за низькими мімозами, змішаними з рослинами, схожими на алое, з’являлося і зникало щось схоже на хобот слона.

Тоді, зневірившись зробити правильний вибір і бажаючи швидше щось вирішити напевно, ми спустилися до озера слоновою стежкою. Хвилин за десять ми досягли його східного краю, де шепіт очерету, який заколихуваний нічним вітром, надавав деякого живого вигляду цій місцині.

Довкола була безплідна земля, на якій, здавалося, ніщо не могло виростити. Всюди лежали останки багатьох сотень слонів, померлих уже багато років тому і зовсім недавно. Бивні свідчили, що це були всі старі тварини. Їхні кістки покривали близько чверті милі, і якби вдалося винести звідси тільки бивні, котрі добре збереглися, то можна було б розбагатіти. Та я не вважатимуся старим мисливцем, Алланом Квотермейном, якщо, уникнувши небезпеки, не спробую так і зробити!

Потім мою увагу привернуло те, що я бачив у видінні — вмираючий від старості слон неподалік від нас.

Ця старезна, змарніла тварина озиралася довкола, шукаючи зручного місця, і, знайшовши його, зупинилася на хвилину.

Потім помираючий слон підняв свого хобота, тричі протрубив і, опустившись на коліна, затих. Мабуть, він сконав. Я відвів від нього очі і раптом ярдів за п’ятдесят за ним помітив на скелі контури того самого диявольського слона зі свого видіння!

Ох, що це була за тварина! Величиною вона вдвічі перевершувала найбільших слонів, що траплялися мені досі.

Це був неприродно величезний представник особливої породи, що пережила, можливо, всесвітній потоп. Його чорно-сірі боки були позначені шрамами. Один із його жахливих бивнів яскраво блищав при світлі місяця; другий, наполовину зламаний, мав неправильну форму, будучи відігнутий не вгору, а донизу і трохи праворуч.

Перед нами стояв справжній біблійний левіафан!

Я сів навпочіпки за покритим мохом скелетом слона і, дивлячись на цю незвичайну тварину, мріяв про великокаліберну рушницю.

Що сталося з Марутом — я не помітив; здається, він лежав, розпростертий на землі.

Хвилину або й більше різні думки сновигали в моїй голові.

Я думав, що трубний звук, виданий помираючим слоном, привернув сюди цього гіганта, який, можливо, був царем серед слонів, що закликали його під час свого конання.