При цьому легка тканина її рукава зачепила одну зі свічок і вмить спалахнула. Від руки полум’я швидко піднялося до шиї.

Стелла, затерпла від переляку, стояла нерухомо. Люди, які її оточували, голосно закричали, але нічого не робили.

Керований якимсь інстинктом, я кинувся до Стелли і збив вогонь руками.

Руки мої сильно постраждали і довго боліли, зате в маленької міс Керсон був лише незначний опік шиї.

Ось єдиний спогад, що зберігся у мене про різдвяне свято в замку. Все інше зітерлося в моїй пам’яті, але покірливе, ніжне личко маленької Стелли я й досі іноді бачу вві сні, бачу жах в її темних очах і вогонь, що охопив її.

Наступною подією, яку я добре пам’ятаю, була хвороба моєї матері і трьох братів. Усі вони померли від зарази.

У той час, коли вони захворіли, до нас якось навідався есквайр Керсон. Погода була холодною, і в кабінеті батька горіло яскраве полум’я в каміні. Я сидів перед вогнем і малював, а батько ходив по кабінету, розмовляючи вголос.

Обличчя есквайра Керсона, який увійшов, було бліде й похмуре, а очі так яскраво виблискувати, що я аж злякався.

— Вибачте мені, Квотермейне, що турбую вас у такий час, але завтра я від’їжджаю назавжди, і мені необхідно поговорити з вами.

— Чи не попросити Аллана вийти? — запропонував батько.

— Ні, він нічого не зрозуміє.

Тоді я, звичайно, нічого не зрозумів, але слова розмови залишилися в моїй пам’яті і за кілька років я осягнув їхній зміст.

— Як здоров’я ваших? — запитав Керсон, піднімаючи палець угору.

— Моя дружина і двоє хлопчиків безнадійні. Про третього я нічого не можу сказати. Але в усьому хай буде так, як ти хочеш, Боже мій!

— Як ти хочеш, Боже мій! — урочисто повторив есквайр. — Квотермейне, моя дружина втекла від мене.

— Втекла! З ким!?

— З іноземцем-кузеном. Розтратила моє майно і втекла. На щастя, Стеллу вона залишила мені.

— Не варто одружуватися з папісткою! — вигукнув батько. — Але що ж ви збираєтесь робити? Переслідувати її?..

— Навіщо?.. Життя мене втомило. Прощавайте…

— Керсоне!.. Що?..