Він закричав і відстрибнув, тримаючись за вдарене місце. Між пальцями у нього текла кров. Хто б міг подумати, що у руці благенької старої стільки сили.

— Паскудник! Ти сподівався підслухати наші секрети! Підступник! Клянуся, ти виплатиш мені все до останнього пенса!

— Пізно! Папери підписано!

Містер Делоні ухилився від «марсоходу», який його ледь не протаранив. Мсьє Міньйон несхвально хитав головою. Було не зовсім зрозуміло, що він не схвалює більше — нечесність Фіна чи нестриманість міс Борсхед.

Втім, нотаріус вважав за необхідне пояснити свою позицію з цього питання.

— Ви вчинили негарно, Делоні, і порушили цілий ряд пунктів нашої угоди, що потягнуло б за собою серйозні санкції — якби, як ви справедливо зауважили, документ не втратив сили.

— Начхати на документ! Паскудників треба вбивати!

Міс Борсхед розвернулася і почала нову атаку. Пузаня Делоні ледь не збив з ніг масивний апарат. Але тітці й цього здалося замало. Вона схопила зі столу спінінг і кілька разів ляснула колишнього компаньйона куди трапилось.

Він вискочив на ганок, перечепився, полетів зі сходів. Піднявся, побіг по піску.

Візок проїхав по пандусу, почав набирати швидкість. Видовище було страхітливе, але по-своєму красиве. Гладкий чоловік, задихаючись, біг до берега; за ним невідступна, наче Доля, їхала стара леді, розмахуючи спінінгом; і все це — на фоні запаморочливої лагуни, обрамленої скелями.

— Ти не допливеш до Мартишки! — кричала міс Борсхед. — Я згодую тебе акулам!

Хтось присвиснув біля самісінького вуха Миколи Олександровича. Це був Капітан Флінт. Він сів на плече магістру і похитав своєю чорно-червоною головою, наче вражений дивною поведінкою безкрилих двоногих істот.

* * *

У відкритому морі птах не злазив з Нікиного плеча. Він постійно відчував на собі пильний, ніби спантеличений погляд папуги. «П'ята колона» вийшла в море набагато пізніше за «По кому подзвін», вже глибокої ночі, години за дві до світанку. Джордано довелося готувати «Колону» не до такого близького плавання: заливати дизель, налаштовувати навігаційні пристрої і так далі. Суденце було легке, швидкохідне, йшло і на моторній тязі, і під повними вітрилами, на щастя, допомагав попутний вітер, але юний шкіпер не розраховував дістатися до Бриджтауна раніше полудня.

Уже вийшовши в море, Микола Олександрович знову зателефонував дружині. Після тривалих і запеклих торгів тітка Сінтія викупила для племінника у Фреддо супутниковий телефон. Бо, сказала вона, буде непокоїтися, як там її хлопчик сам серед бурхливих хвиль. Хвилі були зовсім не бурхливими, та й «хлопчик» плив ними не сам, але телефону магістр зрадів.