Я заходив у читальний зал щасливою здоровою людиною. Я виповз на вулицю старезною руїною.

Тоді я подумав, що треба піти до свого лікаря. Це мій старий приятель. Коли мені здається, що я нездужаю, він перевіряє мій пульс, оглядає мого язика, каже щось про погоду, загалом всього потроху; тому я подумав, що, пішовши до нього зараз, зроблю йому величезну послугу. «Лікареві що потрібно? — сказав я собі. — Практика. І в нього буду я. Зі мною одним він отримає практики більше, ніж із тисячею семистами своїми повсякденними пацієнтами, в кожного з яких всього-на-всього одна чи дві болячки». Так що я пішов просто нагору. Побачивши мене, він спитав:

— Ну, і що з тобою сьогодні?

Я відповів:

— Я не буду гайнувати твій час, друже, розповіддю про те, що зі мною сталося. Життя таке коротке, і може трапитися так, що ти помреш раніше, ніж я закінчу. Я краще скажу тобі, чого зі мною НЕ сталося. У мене немає води в коліні. Чому в мене немає води в коліні, цього я тобі не можу сказати; фактом є лише те, що в мене її немає. Проте решта хвороб у мене є.

А потім розповів, як я про це все дізнався.

Доктор розстібнув мій одяг, оглянув мене зверху до низу, схопив за зап’ясток, а потім, я навіть не очікував, досить-таки підступно штурхнув у груди і одразу ж буцнув головою. Після цього він сів, виписав рецепт, згорнув його і віддав мені, а я поклав його в кишеню і вийшов.

Я навіть не розгортав того рецепта. Я зайшов до найближчої аптеки і передав папірець аптекареві. Він прочитав, а потім повернув мені.

Подумавши хвилину, він сказав, що в аптеці цього немає.

Я спитав:

— Це ж аптека чи що?

Він кивнув:

— Так, у мене аптека. Якби в мене була бакалійна крамниця й готель на додачу, можливо, я міг би стати вам у пригоді. Але саме тому, що в мене аптека, я не можу вам допомогти.

Я розгорнув рецепт і прочитав:

«Біфштекс (1 фунт) — 1

Пиво гірке — 1 пінта

Кожних 6 годин.

Прогулянка 10 миль — щоранку.

Відхід до сну о дев’ятій вечора.

І не забивай собі голови тим, у чому ти нічого не тямиш».