Гуркіт паровоза, що саме проїжджав, заглушив кроки Клосса, коли він заходив до кімнати телефоністок. Він став за спиною в Едити й легенько торкнувся рукою її обличчя.

— Гансе! — зраділа вона. — Який ти холодний. Я рада, що ти прийшов. Я так хвилювалася…

— Тепер можеш бути спокійна, Едито, — поважно мовив Клосс.

Майже безперервно дзвонили телефони. Едита вставляла й виймала штепселі. Простягла йому блокнот і олівець.

— Щоб ти не скучав, будеш моїм секретарем.

Клосс розгорнув блокнот і побачив там фотокартку. Хотів перекласти її в інше місце, але Едита не дозволила.

— Ти не впізнаєш? Це ж той знімок, який ти прислав мені з Крулевця.

Клосс якусь мить розглядав чужого хлопця. Він тоді, певна річ, виглядав інакше.

— Який я тоді був юний, — відповів Ганс, — ще зовсім молокосос.

Електричний годинник, що монотонно цокав, показував двадцять чотири хвилини на одинадцяту. Ще лишилося півгодини. Замислившись, Клосс не почув, як відчинилися двері. Здригнувся тільки тоді, холи почув голос Бруннера.

— Я не сподівався тебе застати тут, Гансе.

Клосс поволі обернувся до нього.

— Ти не послухав моєї ради, не зробив висновків з казочки про яйце, яке виявилося гранатою?

— Годі жартувати, — урвав його Бруннер. — Панна Лауш, ви заарештовані.

Тільки тепер Клосс помітив, що Бруннер прийшов не сам. Двоє есесівців у касках, насунутих на очі, стояли на порозі.

Едита якусь мить не могла вимовити й слова.

— Ви збожеволіли, — врешті сказала вона.

— Заспокойся, Едито, — втрутився Клосс. — Будь ласка, роби своє діло. А ти, Германе, відішли своїх людей униз. Якщо схочеш, покличеш їх через п’ять хвилин. Коли ти цього не зробиш, я говоритиму в їхній присутності. Але не радив би тобі. Це небезпечно.

— Рівно п’ять хвилин, — погодився Бруннер. Він махнув рукою есесівцям. Ті мовчки пішли. — Панну Лауш я заарештую за співробітництво з більшовицькою контррозвідкою.

— Це брехня! — схопилася Едита, але Клосс заспокійливим жестом наказав їй повернутися на місце.