Саме тоді почнуть їх шукати.

Але шукатимуть на півдні.

Пройшло все несподівано легко.

Насунула імла, і ніхто з конвою не помітив, що когось не стало в групі. Зрештою, трудно було винити їх у цьому, бо ж трійки давно вже розпалися, робітники, вкутані хто в що міг, ішли майже наосліп, навпроти вітру, який обліплював їхні обличчя шаром холодної березневої паморозі.

Становище полегшувалося тим, що втікачі нічим не відрізнялися від німецьких робітників — ті ж самі голубі комбінезони, натягнуті на вбрання. Єдиним розпізнавальним знаком був пришитий на лівій кишені білий клапоть тканини з літерою, яка мала символізувати національну приналежність в’язня. Ще на картоплищі П’єр і Стах позривали ті знаки і з цього моменту в світлі законів райху та внутрішнього розпорядку табору стали втікачами і злочинцями. Лагерфюрер Артц за найменше відпорювання білого клаптя з літерою заганяв в’язня на три дні до карцера.

Так, як і домовилися, втікачі сіли в трамвай на кінцевій зупинці. Цю дорогу вони знали, можна було до центрального вокзалу доїхати без пересадки. Вдавали, нібито незнайомі: німецька мова П’єра могла викликати підозру, хоча сталося так, що план підсунути свиню властям райху вони готували власне німецькою мовою, оскільки це була єдина мова, за допомогою якої обидва могли сяк-так порозумітися. На вокзалі Стах спустив з очей француза, однак боявся розглядатися, щоб не привернути уваги шупо — поліцая-охоронника, який, заклавши руки за спину, прогулювався собі по вокзалу. Купив квиток до станції, де мав вийти з поїзда й П’єр, і байдуже минув у проході залізничника, котрий, гасячи його квиток, навіть не удостоївся зиркнути на нього. Мали вони щастя — поїзд уже стояв біля перону. На пероні П'єр скосив око на Стаха і сів у котрийсь із перших вагонів. Стах вмостився десь ззаду й чекав. Був єдиним пасажиром в купе, згодом з’явився якийсь залізничник, що вертався з роботи додому, на щастя — мовчазний. Він закурив, від чого у Стаха запаморочилося в голові. Німець помітив це — без жодного слова підсунув йому коробку цигарок. Вийшов на наступній станції, і Стах міг, зиркнувши на годинник, ствердити, що коли все йтиме так, як заплановано, то їх почнуть розшукувати допіру за годину. Обдумував, власне, що він скаже росіянам на кордоні, як їх переконає, щоб не відіслали назад. Опам’ятався аж тоді, коли спостеріг, що поїзд стоїть. Зиркнув на годинник і вжахнувся. Проспав станцію Гнейсау, де мав зустрітися з П’єром. Коли зважити на годину їзди, поїзд мав наблизитися до Клайпеди. Стах виглянув у вікно — повільно підіймався семафор. За кількасот метрів ясніли вогні і виднілися будівлі досить чималого, як на перший погляд, міста. Прийняв рішення в одну мить — вистрибнув, як тільки поїзд здригнувся.