Йому знадобилося кілька хвилин, щоб трохи відновити сили, й він пошкандибав до драбини, яка підіймалася до вищого шару. Поки він підіймався, спустили наступний бурдюк, і він притиснувся до бічної поверхні вузької шахти, щоб розминутися з ним. Він піднявся на п’ятдесят футів у темряві, а тоді заповз через край тьмяно освітленої печери з низькою стелею.

Наглядач рабів побачив, як він виповзає з шахти.

– Чому ти покинув своє робоче місце?

І довгий батіг зі шкіри гіпопотама кібоко нещадно обкрутився навколо ребер Тимона. Він скорчився, відчувши на собі цей укус.

– Моя голова, – видихнув він. – Я поранений.

Наглядач підступив до нього ближче й нахилився подивитись на липучий поріз на задній частині Тимонового черепа, звідки досі витікала чорна кров. Він буркнув нетерпляче:

– Тоді залишайся.

Й обернувся до десятьох рабів, які сиділи навпочіпки в ряд. Усі вони належали до невиправних, і всі носили ті самі важкі ланцюги, що й Тимон, і їхні тіла також були пошматовані шрамами та свіжими ранами. Наглядач за рабами вибрав одного з них, штрикнувши його загостреним кінцем держална батога.

– Ти наступний. Швидше.

Раб підвівся й поплентав до отвору шахти, важко переставляючи ноги, бо вогкістю забою просякли всі їхні кістки. На краю шахти раб зупинився й зі страхом подивився в жахливу, огорнуту густим димом яму.

– Швидше! – прогарчав наглядач за рабами, й кібоко засвистів і ляснув по шкірі нещасного.

Той почав спускатися драбиною.

Тимон дошкандибав до низької лави, що стояла під стіною. Він сів, упершись ліктями в коліна й обхопивши обличчя долонями. Легені йому боліли від диму, а поріз на голові обпікав його й жалив. Жоден раб не дивився на нього. Кожен сидів, занурений у власне приватне пекло, байдужий до всього іншого й мовчазний. Поруч із Тимоном чоловік почав кахикати, то був монотонний сухий кашель, і кривава слина з’явилася на його губах, заблищавши у світлі лампи. Він помирав від легеневої хвороби шахтарів. Пилюка з розколотих скель наповнила йому легені, затверднувши, як бетон, і перетворивши його легені на камінь. Ніхто не ворухнувся, ніхто не заговорив.

Молодший наглядач за рабами неспокійно ходив туди-сюди перед ними. Він був смаглявий бородатий чоловік, почасти ює, либонь, вільновідпущеник, а може, й ні. Він носив лляну туніку й легкий металевий нагрудник, достатній, щоб відвернути удар кинджала, й залізний шолом, який мав захистити йому череп від каміння, яке іноді сипалося з даху тунелю. На поясі в нього висів короткий залізний меч і кий для рабів, утиканий залізними цвяхами. Він був високий і дужий із пласкими м’язами на руках і ногах. Жорстокий чоловік, відібраний для роботи з невиправними через притаманну йому брутальність. Наглядачів завжди було двоє. Другий із них був чоловіком старшим, із просивиною в бороді й блідим, хворобливим на вигляд обличчям. Але широкий у плечах і небезпечний, не менш жорстокий, аніж перший наглядач, і значно досвідченіший. Згори вже опустили в шахту п’ять бурдюків із рідиною, і п’ять разів густий струмінь пари вилітав із темного отвору, коли рідина виливалася на розпечену скелю.