І так ото — quod erat demonstrandum[14] — маліє нам і скорочується світ, бо ще трохи — і все буде на мапах, на портоланах і в ротейруш. І зненацька довсюди зробиться близько.

Маліє нам світ й убожіє на ще одне — на легенди. Чим далі запливають португальські каравели, чим більше островів відкритих і названих, тим легенд стає менше. Раз у раз котрась розвіюється як дим. Щоразу ми убожіємо ще на одну мрію. А коли вмирає мрія, темінь заповнює осиротіле після неї місце. У теміні ж, а надто якщо до того ще й розум засне, тут-таки прокидаються потвори. Що-що? Хтось уже це сказав? Пане добрий! А хіба є щось таке, чого вже хтось колись не сказав?[15]

Ох, як мені в горлі пересохло… Чи пивом, питаєте, не погребую? Напевне ні.

Що кажете, побожний брате від святого Домініка? Ага, що час перестати балакати не до речі й повернутися до оповіді? До Рейневана, Шарлея, Самсона та інших? Ваша рація, брате. Час. Тож я і повертаюся.

Рік настав Божий 1427. Пам’ятаєте, що він приніс? Аякже. Де ж би таке забути. Але я нагадаю.

Тієї весни, десь у березні, а мабуть, що ще до Великодня, видав папа Мартін V буллу “Salvatoris omnium”, у якій проголосив необхідність чергового хрестового походу проти чехів-єретиків. На місце Джордано Орсіні, який був уже в літах і ганебно бездарний, призначив папа Мартін кардиналом і легатом a latere[16] Генріха Бофорта, єпископа Вінчестерського, кровного брата короля Англії. Бофорт дуже активно взявся до справи. Незабаром було ухвалено хрестовий похід, який мав покарати мечем і вогнем гуситських апостатів[17]. Похід старанно готували, гроші, річ на війні першорядну, дбайливо збирали. Цього разу, диво з див, ніхто цієї грошви не розікрав. Одні хроністи вважають, що хрестоносці стали поряднішими. Інші — що грошей просто-напросто краще пильнували.

Головнокомандувачем хрестового походу франкфуртський сейм назвав Отто фон Цігенгайна, архієпископа Трірського. Закликали, кого вдалося, до зброї і під знаки хреста. І ось стали напоготові армії. Прийшов із військом Фрідріх Гогенцоллерн Старший, курфюст бранденбурзький. Стала до зброї Баварія під князем Генріхом Багатим, став фальцграф Иоганн з Ноймаркта та його брат, фальц-граф Отто з Мосбаха. Прибув на збірний пункт малолітній Фрідріх Веттін, син зваленого неміччю Фрідріха Войовничого, курфюрста Саксонії. Прибули, кожен із сильним гуфом, Рабан фон Гельмштет, єпископ Шпеєра, Анцельм фон Неннінген, єпископ Аугсбурга, Фрідріх фон Ауфзесс, єпископ Бамберга. Йоганн фон Брун, єпископ Вюрцбурга. Депольт де Ружмон, архієпископ Безансона. Прибули збройні зі Швабії, Гесії, Тюрінгії, з північних міст Ганзи.