— До міста тобі зараз нічого в’їжджати, Рейнмаре з Беляви. Ти їхав швидко, не жалів коня. А проте спізнився.

Рейневан переборов розпач, який раптом почав його охоплювати. Подолав слабкість. Опанував серце, яке стало підніматися до горла. Руки, які почали тремтіти, сховав за лукою сідла. До болю зціпив зуби.

— Панни, якій ти поспішав на порятунок, у Зембицях уже нема, — сказав незнайомий. — Спокійно! Без дурниць! Пацієнції[323], пацієнції більше! Вислухай мене…

Рейневан і не думав слухати. Дістав меча і пришпорив коня. Кінь смикнувся, загріб копитом, зафиркав, підняв і повернув голову. І не ступив ні дюйма вперед.

— Більше пацієнції, - повторив незнайомий. — Не роби дурниць. Твій кінь не рушить з місця, а ти до мене не наблизишся. Вислухай мене, будь ласка.

— Кажи. Кажи, що з Юттою.

— Панна Ютта де Апольда жива і здорова. Але вона покинула Зембиці.

— Звідки… — Рейневан глибоко вдихнув. — Звідки мені знати, що ти не брешеш?

Незнайомий недобре усміхнувся.

— Veritatem dicam, quam nemo audebit prohibere ^{56}, - його добра латина видавала в ньому поляка не гірше, ніж акцент. — Панни Ютти вже нема в Зембицях. Ми вирішили, що в руках князя Яна вона в небезпеці. Що люди, опіці яких князь її доручив, не гарантують їй тілесної недоторканності. Тому ми вирішили сальвувати[324] панну Ютту із зембицького ув’язнення. Нам пофортунило — сальвували. І взяли, так би мовити, sub tutelam[325].

— Де вона тепер?

— У безпечному місці. Спокійно, юначе, спокійно. Їй нічого не загрожує. Волосина з голови не впаде. Вона, як я зазначив, під нашою опікою.

— Себто під чиєю? Під чиєю, чорт забирай?

— Ти неймовірно нездогадливий.

- Інквізиція?

— Tu dicis, — усміхнувся незнайомий. — Ти сказав.

Рейневан знову спробував спонукати коня рушити вперед, а кінь знову зафиркав і затупотів на місці.

- Інших ви за магію палите, — сплюнув Рейневан. — Лицеміри срані. Я не питаю, чого ви хочете від мене і яка мета шантажу, здогадуюся, в чім річ. І лояльно попереджаю: я щойно прикінчив одного мерзотника-шантажиста. І твердо вирішив прикінчувати наступних, усіх, хто з’явиться. Передай це Гжегожеві Гейнче. А тебе, посланцю, я запам’ятаю, будь упевнений. Не знатимеш ні дня, ні години.

— Пацієнція, Рейнмаре, пацієнція, — скривив губи незнайомий. — Тримай себе в руках і контролюй поведінку. Бо брак контролю може мати важкопередбачувані, неприємні консеквенції[326]. Дуже неприємні консеквенції.

— Для Ютти? Розумію.