«Сьогодні все в цьому домі змінилося, — подумала Аомаме. — Навіть світло в кімнаті мало інше забарвлення. І звичайні рибки та акваріум, трохи недоречні в кімнаті з високою стелею, заповненою вишуканими старомодними меблями».
Якийсь час господиня не розтуляла рота. Підперши щоку рукою, що ліктем спиралася на бильце крісла, вона втупилася очима в простір коло Аомаме. Однак та розуміла, що там нема нічого особливого. Просто стара пані потребувала на чомусь тимчасово зупинити свій погляд.
— Пити хочеться? — тихим голосом запитала господиня.
— Ні, не хочеться, — відповіла Аомаме.
— Он там є чай з льодом. Якщо хочете, налийте собі в склянку й випийте.
Господиня показала рукою на сервісний столик поблизу дверей. На ньому стояв глечик чаю з лимоном і льодом, а поряд — три гранчасті склянки.
— Дякую, — сказала Аомаме. І, не змінюючи пози, чекала наступних слів.
Якийсь час господиня зберігала мовчанку. Мала що розповісти, та, можливо, побоювалася, що завдяки розкриттю факти стануть ще достовірнішими. А тому хотіла відкласти його хоч трохи на пізніше. На щось таке натякала її мовчанка. Вона зиркнула на акваріум поруч себе. Потім, ніби примирившись з неминучістю, нарешті глянула прямо в очі Аомаме. Краї її міцно стулених губ злегка свідомо піднялися.
— Вам Тамару розповів, що вівчарка, яка сторожила притулок, загинула незрозумілою смертю? — запитала господиня.
— Розповів.
— А після того зникла Цубаса.
Аомаме злегка насупилася.
— Зникла?
— Так. Можливо, серед ночі. Сьогодні вранці її вже не було.
Стуливши губи, Аомаме шукала потрібних слів. Але відразу не знаходила.
— Але ж… Минулого разу ви казали, що з нею завжди хтось спить. У тій самій кімнаті, заради обережності.
— Це правда. Однак, видно, ця жінка, як ніколи, міцно заснула й не помітила, що Цубаса зникла. Удосвіта Цубаси під ковдрою вже не було.
— Загинула вівчарка, а наступного дня зникла Цубаса-тян, — ніби для підтвердження, сказала Аомаме.
Стара пані кивнула.
— Поки що невідомо, чи ці дві події якось пов'язані. Та я думаю, що, можливо, між ними є певний зв'язок.