Однак чого так хвилювало її те деревце?

Перед тим, як залишити його й вийти з кімнати, Аомаме особливо про нього не думала. Воно справді було непоказним. Сірим і на вигляд нездоровим. Під час розпродажу на ньому висіла етикетка з ціною сім тисяч вісімсот єн, а коли Аомаме підійшла з ним до каси, то, нічого не кажучи, його віддали за тисячу п'ятсот єн. Якби Аомаме поторгувалася, то, може, купила б ще дешевше. Очевидно, воно тривалий час залишалося непроданим. По дорозі, несучи його додому, вона сильно пожалкувала, що так зопалу його купила. Бо воно було непоказним, громіздким і, що й казати, чимось живим.

Аомаме вперше в житті придбала щось живе. Вона ніколи не купувала ні карликового дерева, ні кішки чи собаки, нічого такого не отримувала в подарунок і не підбирала надворі. І лише цього разу спізнала, що значить жити разом з чимось живим.

Побачивши у вітальні старої пані маленьких червоних рибок, куплених для Цубаси, Аомаме й сама захотіла собі такими обзавестися. Дуже захотіла. Не могла очей від них відірвати. Чого вона так раптом подумала? Може, тому, що позаздрила Цубасі. Їй самій ані разу ніхто нічого не купив у вечірній крамничці. І навіть не водив її туди. Її батьки, палкі прихильники «Братства свідків», дотримуючись у всьому Святого Письма, зневажали й сторонилися будь-яких марновірних свят.

Тому Аомаме вирішила зайти у крамницю здешевлених товарів поблизу станції Дзіюґаока й купити червоних рибок. Якщо ніхто їй не купить ані рибок, ані акваріуму, то чого б не зробити цього самій? «Що ж тут поганого? — подумала вона. — Я вже доросла й живу у власній квартирі сама. У банківському абонементному сейфі маю цілу купу банкнот. Якщо куплю собі червоних рибок, то не мушу ні перед ким соромитися».

Та поки у крамниці вона дивилася, як в акваріумі рибки плавали, помахуючи плавцями, схожими на мереживо, то в неї відпала охота їх купувати. Вони здалися їй маленькими, нерозважливими й бездумними, але, що й казати, живими істотами. І вона подумала, що не годиться купувати за гроші їхнє життя. Рибки викликали в її пам'яті згадку про своє дитинство. Запроторені в скляний акваріум, вони залишалися безпорадними — не могли нікуди піти. Та, здається, їх це не хвилювало. Мабуть, справді їм нікуди не хотілося йти. Однак Аомаме ніяк не могла заспокоїтися.

Чогось подібного вона зовсім не відчувала, коли дивилася на рибок у вітальні господині «Садиби плакучих верб». Рибки плавали в скляному акваріумі надзвичайно граціозно й радісно. Літнє сонце мерехтіло у воді. Спільне життя з такими рибками здавалося чудовою мрією. Вони, напевне, трохи скрасили б його. Однак у пристанційній крамничці від споглядання рибок Аомаме задихалася. Трохи подивившись на них, вона міцно стулила губи й подумала: «Ні, я не зможу їх тримати».