Сидячи трохи віддалік людей, я стежив за програмою новин. Нічого особливо цікавого. Десь відкрили дорогу — губернатор перерізав стрічку. У кольорових олівцях для дітей, що надійшли в продаж, виявили отруйні речовини, а тому їх вилучили з крамниць. В Асахікаві випав сильний сніг, через погану видимість та ожеледицю туристичний автобус зіткнувся з вантажівкою, унаслідок чого водій вантажівки загинув, а кілька туристів, що їхали на мінеральні води, зазнали травм. Диктор стриманим голосом по порядку читав новини так, ніби видавав табель з низькими оцінками. Я згадав телевізор у домі ясновидця Хонди, до речі, завжди настроєний на канал «NHK».

Кадри новин у телевізорі здавалися мені живими і водночас — нереальними. Я співчував водієві вантажівки, що загинув у цій аварії. Ніхто не хоче вмерти в засніженій Асахікаві від страждань, спричинених розривом нутрощів. Однак я не знав цього водія, а він — мене. Тому моє співчуття не стосувалося особисто його. Я співчував не йому, а просто людині, яку спостигла така жахлива смерть. У такій загальності реальність співіснувала з нереальністю. Відірвавшись від телевізора, я ще раз оглянув просторе фойє, але не помітив нічого, вартого уваги. Персоналу не видно, маленький бар ще зачинений. Інтер’єр скрашувала тільки велика картина на стіні із зображенням гори.

Я перевів погляд знову на екран телевізора і побачив крупним планом знайоме обличчя — обличчя Нобору Ватая. Я випростався на стільці і прислухався. З Нобору Ватая щось сталося. Але я пропустив початок повідомлення. Замість фотографії на екрані з’явився репортер. У пальті і краватці, він стояв з мікрофоном у руці перед входом до великої будівлі.

— …доставили в лікарню Токійського жіночого медичного університету і помістили у відділення інтенсивної терапії, але відомо тільки те, що з проламаним черепом він перебуває у важкому стані, непритомний. На запитання, чи немає загрози його життю, лікарі лише повторюють, що наразі не можуть сказати чогось певного. Докладну інформацію про стан його здоров’я буде оголошено пізніше. Лікарня Токійського жіночого медичного університету, центральний вхід…

Камера повернулася у студію. Дивлячись в об’єктив, диктор зачитав принесений йому аркуш:

— На депутата палати представників Нобору Ватая напав хуліган. За щойно отриманою інформацією, цей випадок стався сьогодні о пів на дванадцяту ранку в офісі депутата, що в столичному районі Мінато, — під час його зустрічі з відвідувачами туди ввірвався молодий чоловік і кілька разів ударив Ватая-сана по голові бейсбольною битою… (На екрані з’явилося фото будівлі, де міститься офіс Нобору Ватая.)… і завдав йому важких травм. Той чоловік напав на Ватая-сана, прикинувшись відвідувачем і пронісши биту в офіс у довгому футлярі, призначеному для креслення. За свідченням очевидців, він накинувся на Ватая-сана, не сказавши ні слова. (На екрані — приміщення, де стався злочин. На підлозі лежав перекинутий стілець, поряд — калюжа чорної крові.) Усе сталося так несподівано, що ні депутат, ні присутні в офісі люди не змогли чинити опору. Переконавшись, що Ватая-сан знепритомнів, нападник покинув місце злочину, забравши із собою биту.