— Обіцяю, — відповів я.

36 «Дружба минулих днів» Як розвіяти злі чари Світ, де вранці дзвенять будильники

36

«Дружба минулих днів»

Як розвіяти злі чари

Світ, де вранці дзвенять будильники

— Обіцяю, — сказав я, але мій голос прозвучав відчужено, ніби записаний на магнітофонну стрічку.

— Скажи, що не світитимеш мені в очі.

— Не світитиму тобі в очі. Обіцяю.

— Справді обіцяєш? Не обманюєш?

— Правду кажу. Дотримаю обіцянки.

— Ну гаразд, може, тоді приготуєш нам віскі з льодом? Мені трохи більше льоду.

Голос належав чарівній зрілій жінці, хоча звучали в ньому нотки дівчачого кокетства. Я поклав ліхтарик на стіл і, передихнувши, при його світлі взявся готувати напій. Відкрив пляшку, щипцями наклав у склянки льоду й налив віскі. Мусив стежити в голові за всім, що робили руки. На стіні в такт рухам гойдалися великі тіні.

Тримаючи дві склянки в правій руці й освічуючи дорогу ліхтариком у лівій, я зайшов у задню кімнату. Повітря в ній здалося мені холоднішим, ніж минулого разу. Сам того не помітивши, я спітнів і тепер, видно, почав відчувати холод. Згадав, що пальто скинув по дорозі.

Не забувши про свою обіцянку, я загасив ліхтарик і запхнув його в кишеню. Намацав столик коло ліжка, поставив на нього одну склянку і сів віддалік на стільці з бильцями, тримаючи в руці свою порцію віскі. У повній темряві я приблизно пригадував, де що стояло.

Начебто зашурхотіло простирадло. Жінка неквапливо підвелася в ліжку й, обіпершись спиною об спинку ліжка, взяла склянку. Легенько потрусивши кубиками льоду, зробила ковток. Наче створювала звуковий ефект для радіоспектаклю. Я понюхав віскі, але не пив.

— Давно з тобою не зустрічався, — почав я. Цього разу голос звучав природніше, звичніше.

— Невже? — сказала жінка. — Не знаю. Що значить «давно»?

— Наскільки я пригадую, рівно рік і п’ять місяців тому.